Навіть зручне ліжко може викликати дискомфорт. Що відчуває ветеран після повернення та як допомогти йому
З передової – у тил. З-під обстрілів – у переповнені міські кав'ярні. З війни – у будні цивільного населення, які напружують, дратують і дивують водночас.
Повернутися з війни не означає миттєво повернутися до мирного життя. Адаптація ветеранів – це шлях, на якому доводиться заново вчитися взаємодіяти з реальністю крізь призму стресу та розгубленості.
Що відбувається з людиною, яка повертається з війни? Які етапи адаптації вона має пройти, щоб знову знайти опору в мирному житті? Як близьким підтримати ветерана, а суспільству – стати чутливим до його потреб? Про це "УП. Життя" розпитала засновницю ГО "Психологічна підтримка та реабілітація "Вільний вибір"" та психологиню Тетяну Руденко.
Я – ветеран: яким може бути мій шлях адаптації?
Перші емоції: розгубленість, роздратування, дестабілізація
Психологиня Тетяна Руденко зазначає, що ці стани – природні в умовах повернення з війни, адже будь-яка адаптація потребує часу.
"Адаптація – це постійний процес для нас як для людства. Ми звикаємо до кризових ситуацій, до змін у сімейному житті, наприклад, коли з’являються діти. Повернення з війни – це теж виклик, але значно складніший.
Сенсорні навантаження, які людина переживає на війні, сильно відрізняються від звичайних умов. Вони інші, інтенсивніші, і різкий перехід від цього середовища до мирного життя стає додатковим випробуванням для психіки", – зазначає експертка.
За її словами, після повернення з війни людині може бути складно зрозуміти свої реакції і відчуття: хто вона, що з нею відбувається, що відбувається навколо – і це природна розгубленість.
"Зміна сприйняття простору, роздратування чи дестабілізація після повернення в цивільне життя – це не ознаки слабкості, а нормальні реакції на зміну середовища. Аби полегшити ці відчуття, варто знаходити для себе "якорі", за які можна зачепитися для підтримки стану: це може бути стабілізація рутини, регулярні фізичні навантаженняя, техніки релаксації (наприклад, глибоке дихання або медитація)", – пояснює психологиня.
Якими можуть бути перші тижні після повернення в тил?
Після повернення з війни змінюється інформаційне поле: поруч зʼявляється більше людей, різноманітних звуків, запахів. У перші дні чи тижні адаптації ці зміни відчуваються особливо гостро.
"Ветеран може зайти у свою невелику квартиру й відчути: "Боже, яка велика квартира!", бо до цього він ділив простір два на три метри з кількома людьми. Мозок сприймає картинку світу по-іншому й реагує відповідно", – розповідає психологиня Тетяна Руденко.
За її словами, повернення додому з війни часто супроводжується шоком від звичайних речей.
"Ти заходиш у магазин і не впізнаєш цін – усе змінилося. Звичні, здавалося б, комфортні умови, як тепла вода чи зручне ліжко, спершу можуть викликати відчуття дискомфорту, бо мозок ще не перелаштувався. Такі дрібниці можуть бути дуже контрастними", – зазначає фахівчиня.
Вона додає, що повернення часто супроводжується дуальними відчуттями: радістю від зустрічі з близькими й одночасною розгубленістю.
"Люди розповідали мені про моменти, коли бачили свою родину під час повітряної тривоги на паркінгу й усвідомлювали: "Я не знав, що вони так живуть". Хтось повертається додому після кількох років служби і бачить дітей, що граються на паркінгу під час тривоги. Цей досвід викликає у ветеранів цілий спектр емоцій: розчулення, злість, обурення, біль чи навіть бажання помсти", – зазначає психологиня.
Скільки триває адаптація і що відбувається далі?
Психологиня Тетяна Руденко зазначає, що первинна адаптація до цивільного життя займає у середньому два-три місяці.
Перші два-три тижні або до трьох місяців люди можуть відчувати сильні емоційні коливання: від ейфорії та драйву до пригніченості. Емоції йдуть хвилями, як синусоїда, але з часом їхня інтенсивність знижується, а загальний стан поступово стабілізується.
За словами експертки, до когось полегшення приходить уже на другий чи третій день – з’являється відчуття: "Фух, відпустило.". В інших випадках цей процес може протікати довше, але найважливіше – бачити позитивну динаміку. Головний показник нормалізації стану – поступове зниження інтенсивності емоцій, яке може відбуватися або плавно, або по синусоїді з різкими коливаннями емоцій: від загострення до спаду.
"Якщо ж гострий стан триває понад два місяці, а позитивних змін немає, це може свідчити про наявність додаткових стрес-факторів або обставин, які гальмують адаптацію. Наприклад, фізичний біль від поранення чи хронічні больові відчуття є значним навантаженням для організму. Це не означає, що людина "зламана" чи не здатна адаптуватися – просто їй потрібен додатковий час і підтримка", – говорить фахівчиня.
Вона додає, що інколи на процес адаптації впливають несподівані події. Дізнатися про загибель побратима чи командира після повернення додому – це травма, яка накладається на й так непростий період відновлення. У таких ситуаціях важливо враховувати всі чинники й розуміти, що кожен адаптується у своєму темпі.
"Додатковий шок ускладнює і без того складний процес відновлення ветеранів. Накладання травматичних подій одна на одну може загострити симптоми тривожності, депресії чи ПТСР. У таких випадках людині важливо дозволити собі відчувати всі емоції та не тримати їх у собі. Варто знайти підтримку у близьких, друзях або психолога, щоб мати можливість поговорити про свої переживання і не залишатися з ними наодинці", – зазначає психологиня.
Я – ближній/я ветерана: як підтримати його у процесі адаптації
Перші розмови: про що говорити або мовчати
Після повернення з війни часто буває складно зрозуміти, про що говорити й як почати розмову з ветераном. Це нагадує ситуацію, коли ви довго дружили, але час і обставини розкидали вас ніби по різних життях. Здається, що є бажання поговорити, але деталі здаються зайвими й розмова зводиться до короткого: "Як ти?" – "Нормально."
"У такій ситуації важливо дати людині час. Інколи краще помовчати, інколи – перемикнутися на прості, побутові речі. Наприклад, можна розповісти про щось буденне: зміни у дворі, нових сусідів чи інші дрібниці. Це допомагає поступово "повернути" людину до реальності й створює відчуття спокійного, знайомого середовища", – радить психологиня Тетяна Руденко.
За її словами, процес адаптації схожий на процес вливання на новій роботі. Адже тут так само важливо поступово вводити людину в новий контекст, знайомити з тим, що змінилося, не поспішаючи й не перевантажуючи подіями чи інформацією.
"Період адаптації ветеранів дуже чутливий. Не варто форсувати соціалізацію або вимагати зустрічей одразу з усіма знайомими чи активної участі у житті родини. Людина може сама не розуміти своїх реакцій і не прогнозувати емоційні стани", – зазначає фахівчиня.
Вона додає, що люди, які перебувають поруч із ветераном, мають навчитися регулювати власні емоції і так само уважно стежити за власним станом.
"Не варто намагатися контролювати чи "виправляти" стан ветерана. Спершу спробуйте впоратися зі своїм стресом, хвилюванням або розгубленістю.
Повернення ветерана – це своєрідний новий елемент у вашому житті. Ваш мозок також потребує адаптації до цієї зміни. Поступовість, терпіння й увага до власного стану допоможуть обом сторонам рухатися назустріч одне одному", – додає експертка.
Як уникнути конфліктів, коли двоє людей втомлені від війни?
"Коли до відновлення спільного життя ніхто не готовий – ні ветеран, ні його близькі – часто виникають конфліктні ситуації. Точки непорозуміння можуть виникати як у побутових питаннях, так і на рівні цінностей, що змінилися під впливом травматичних подій", – говорить психологиня Тетяна Руденко.
За її словами, ветеран та його близькі могли звикнути жити окремо – кожен у своїй реальності. І коли вони зустрічаються знову, обидві сторони приходять із власними очікуваннями.
"Класична ситуація: дружина, яка два-три роки тягнула на собі побут, фінанси й відповідальність за родину, має очікування, що після повернення чоловіка вона зможе відпочити. Це цілком нормальне бажання, бо вона втомлена.
Але водночас людина, яка повертається з війни, також виснажена, дезорієнтована й емоційно перевантажена. Тому зіткнення цих двох реальностей може призвести до непорозумінь, які потребують терпіння й підтримки з обох боків", – зазначає експертка.
За її словами, ускладнити ситуацію може й те, якими були стосунки до війни. Якщо до служби й під час неї люди уникали відвертих розмов, то після повернення вони можуть сприймати одне одного як чужих. У таких випадках відновити довіру й порозуміння ще складніше.
"Коли обидві сторони виснажені, а їхні очікування від відновлення спілкування не збігаються, це створює додаткову напругу. Важливо розуміти й проговорювати свої відчуття, щоб знайти спільний шлях або усвідомлено прийняти зміни", – радить психологиня.
Помилки, яких варто уникати у спілкуванні
Ветерани можуть почуватися знеціненими, коли чують від близьких: "Для чого ти це робив/робила? Для чого ти пішов/пішла? Я тут усе тягну сама". За цими словами стоїть біль, який не дозволяє почути потреби людини, яка повернулася з війни, і збільшує прірву між нею та її ближніми.
Часто цей розрив поглиблюється звичкою "допитуватися" про історії ветеранів та про їхні спогади про бойовий досвід. Такі розпитування, за словами психологині Тетяни Руденко, можуть бути максимально неетичними, бо вони не враховують кордони людини.
"Багато хто з ветеранів, які тільки-но повернулися до цивільного життя, не усвідомлює, де ці кордони проходять, і не вміє сказати "зупиніться." Наше прагнення почути сенсації чи побачити емоції – це, по суті, інстинктивна реакція, яку потрібно в собі стримувати", – говорить фахівчиня.
Є й інший бік медалі – коли ми навпаки дистанціюємося від людини, навішуючи їй ярлик "людини війни", з якою нібито складно спілкуватися у цивільному житті. У цей момент перестаємо бачити особистість і спілкуватися з нею як із рівною.
"Найбільша помилка – перестати бачити в людині людину і сприймати її винятково крізь призму її бойового досвіду ветерана. Проте ветеран – це не лише військовий, це й партнер, батько, друг, професіонал.
Важливо пам'ятати, що й на війні теж є життя – зі своїми моментами радості, втрат, болю й навіть щастя. Саме це робить досвід людини цілісним, а не однобоким", – наголошує психологиня.
Вона також додає, що подяка й героїзація – це різні речі. Не кожна людина хоче чути, що вона "герой" – у когось це слово може викликати дискомфорт або болісні спогади.
"Коли ми називаємо когось героєм, ми накладаємо на нього додаткову відповідальність: тепер ти маєш жити так, щоб завжди залишатися героєм. Але людина – це не образ, не символ. Вона може почуватися сильною чи слабкою, мати злети й падіння, і це абсолютно нормально.
Не кожен повертається з війни, щоб вести "героїчне" життя. Хтось мріє повернутися в офіс, жити звичайним, мирним життям. І це теж гідний вибір, який заслуговує на повагу", – зазначає психологиня Тетяна Руденко.
Тому, за її словами, важливо знайти баланс між вдячністю, вшануванням досвіду й повагою до особистих кордонів. Чутливість і здатність бачити в людині більше, ніж її досвід війни, – ось що справді має значення.
Як суспільству адаптуватися до повернення людей з війни
"Соціум має адаптуватися до потреб ветеранів, а не навпаки"
Психологиня Тетяна Руденко зазначає, що соціум має величезний вплив на адаптацію ветеранів. Паралельно з військовими до нових реалій має адаптуватися і суспільство, у яке вони повертаються з передової.
"На моє переконання, ми маємо говорити не про адаптацію ветеранів, а про адаптацію соціуму в комунікації з ними. Суспільство має більше можливостей підготуватися до цього, ніж люди, які в цей момент зайняті війною і захищають нас. Це відповідальність цивільних – через психоедукацію, медіа та державну політику пояснювати, що люди, які повертаються з війни, не є "не такими, як усі"", – наголошує фахівчиня.
Вона зазначає, що процес адаптації залежить від того, як суспільство комунікує з колишніми військовослужбовцями, як вшановує пам'ять загиблих, як державна політика підтримує ветеранів.
"Суспільство має впровадити зрозумілі алгоритми дій для ветеранів, аби зробити їм крок назустріч"
"У здоровій системі підготовка до звільнення зі служби має починатися ще під час служби. Це важливий процес, до якого необхідно готуватися заздалегідь.
В українських реаліях звільнення часто відбувається через поранення або лікування. Навіть у таких випадках повинен існувати зрозумілий алгоритм: що робити зі своїм здоров’ям, статусом, які документи куди подавати", – говорить психологиня.
За її словами, цей алгоритм сам по собі є психологічною підтримкою, адже в момент звільнення з армії мозок людини перебуває у стані стресу: багато емоцій, почуттів, дезорієнтація – і когнітивні процеси працюють гірше. Тому щоб покращити чи полегшити шлях ветерана до адаптації, перше, що необхідно, – це зрозумілість.
"Необхідно надати ветерану чітке розуміння: на що він має право, що йому потрібно зробити самостійно, а що можна делегувати. Це створює опорні точки в процесі адаптації. Замість стигматизації потрібно пропонувати конкретну допомогу: прості стабілізаційні техніки, книжки або інші ресурси, які допоможуть впоратися з емоціями
Ми, до прикладу, розробили застосунок для ветеранів та ветерок з психоедукаційними матеріалами та інформацією про те, що може відбуватися після повернення з війни. Наприклад, людина може відчувати пришвидшене серцебиття й нестачу повітря. Завдяки застосунку вона зрозуміє: це, можливо, не серцевий напад, а панічна атака – і одразу знайде техніки для самодопомоги", – зазначає психологиня.
У додатку є функція "стоп" на випадок, якщо людина не може самостійно стабілізувати свій стан – тоді програма веде її покроково. Спочатку техніка дихання. Якщо не спрацьовує – переходиш до наступної, а коли потрібно, маєш доступ до кризових контактів і гарячих ліній", – розповідає Тетяна Руденко.
Вона наголошує, що розуміння процесу адаптації значно знижує емоційне навантаження. Адже коли людина думає, що "зі мною щось не так", це лише погіршує ситуацію.
Як забезпечити інтеграцію ветеранів в бізнес та спільноту
Коли емоційний фон людини стабілізувався, наступний етап в адаптації – пошук себе в роботі, наставництві чи інших сферах.
Експертка наголошує, що довгострокова адаптація ветеранів залежить від суспільства: як громади приймають людину, як бізнес створює умови для працевлаштування ветеранів, чи є можливість вшановувати пам'ять побратимів із гідністю.
Ідеально, щоб у бізнесах були створені умови для працевлаштування ветеранів: гнучкий графік, підтримка ментального здоров'я й реальна готовність до інтеграції.
Практика помічників ветеранів, які супроводжують людину на етапі адаптації, – теж важливий інструмент. Вони допомагають орієнтуватися в ресурсах і підтримують у складні моменти.
Крім того, психологиня наголошує на безбар’єрності як базовому елементі інтеграції.
"Важливо враховувати, що ветерани найбільше втратили час. Поки їхні колеги навчалися, прийняли зміни на ринку праці чи в бізнесі, ветерани були зайняті війною. Вони не мали можливості вчитися чи розвиватися.
Тут йдеться навіть не про пільги та інклюзивне середовище, а про створення можливостей для рівного розвитку. Це інвестиція в людей, які хочуть надолужити час і повернутися до активного життя", – зазначає фахівчиня.
На її переконання, головний елемент, що допомагає ветеранам адаптуватися до цивільного життя – це травмочутлива спільнота та оточення, яке не ставить недоречних питань, не нав’язує ярликів і діагнозів, а комунікує в здоровий спосіб.