Марко Галаневич: Через коронавірус DakhaBrakha без концертів, тому Шевченківську премію витратимо на себе
Амбасадори українського фольклору за кордоном.
Для гурту DakhaBrakha це визначення стало своєрідним штампом.
За 15 років музиканти побували у Великій Британії, Німеччині, Італії, Франції, США, Австралії, Канаді, Південній Кореї та інших країнах.
Виступи на британському радіо ВВС та американському КЕХР, саундтреки до серіалу "Фарго" та реклами шампуню Девіда Бекхема – "дахабрахівських" регалій не перераховував тільки лінивий.
І якщо за кордоном DakhaBrakha давно знають та люблять, то на батьківщині гурт почали помічати лише кілька останніх років.
У 2018-му музиканти зібрали естрадний палац "Україна", у 2019-му – десятитисячний Палац спорту.
А на початку цього року вони отримали Шевченківську премію за альбом "Шлях" (2016).
Ми повинні були зустрітися з музикантами в театрі "Дах", яким керує Влад Троїцький. Це колиска і місце сили DakhaBrakha, де учасники гурту зазвичай спілкуються з журналістами.
Але після всеукраїнського туру Марко Галаневич, – офіційний "спікер" колективу, – зірвав голос. Інтерв`ю довелося перенести.
За тиждень в Україні ввели карантин через пандемію коронавірусу. За відсутністю інших варіантів зідзвонилися з Марком у месенджері.
Вперше за довгий час він та інші учасники гурту можуть побути вдома, але якщо ситуація затягнеться, на користь їм це не піде.
"Я чи не єдиний в гурті був проти висування на Шевченківську премію"
– Що змінилося в житті DakhaBrakha після отримання Шевченківської премії?
– Слава Богу, кардинально нічого не змінилося.
Приємно, що нас привітали багато людей. Побажань щастя-здоров`я було більше, ніж відгуків про те, що ми отримали премію незаслужено. Це нормально, всім не догодиш.
– Раніше премію присуджували переважно класичним композиторам. Як думаєш, чому цьогоріч її отримали саме ви?
– Якщо чесно, я чи не єдиний в гурті був проти того, аби DakhaBrakha подавалися на конкурс.
Вважав, що ця перемога нічого не змінить, адже наша аудиторія і без того нас любить і поважає.
До того ж, у попередні роки Шевченківську премію отримували і менш талановиті, але більш "зручні" владі митці.
 |
| Марко Галаневич – офіційний "спікер" колективу DakhaBrakha |
А потім дізнався, що у 2020-му Шевченківська премія перезавантажилася, до складу журі увійшли експерти з прогресивними поглядами. І змінив свою думку.
Сподіваюся, тепер вона буде важливою для актуальних митців, а не для творців із совковим бекграундом.
Та й потрапити в один список із Тарасом Прохасько, авторами опери "Йов" та іншими для нас дуже почесно.
Словом, пишаємося! (сміється)
– Цьогоріч призовий фонд премії становить 200 тисяч гривень. На що витратите ці кошти?
– Ми розподілили їх між собою.
Через пандемію коронавірусу в наступні кілька місяців у DakhaBrakha не буде концертів, а живемо ми лише з музики. Тому гроші ці, скоріше за все, проїмо (сміється).
[BANNER2]
– Шевченко – контраверсійна постать.
З одного боку – "дід у шапці" зі шкільної програми, з іншого – модник, пияк і ловелас.
Як ти особисто до нього ставишся?
– Я вважаю Шевченка генієм. Він був суперпрогресивною людиною як на свій час. Те, що такий митець народився у простій селянській родині – справжнє чудо.
В мене на телефоні є "Кобзар", який я час від часу перечитую. Хоча ціную Шевченка-художника навіть трошки більше, ніж поета.
– Шевченко – це ще й індикатор нашого суспільства на шаблонність/справжність.
А як ти відрізняєш шароварництво від автентичної народної культури?
– В цьому мені свого часу дуже допоміг наш засновник, Влад Троїцький.
Коли я був студентом акторської школи "Даху", він запросив мене на концерт гурту "Древо". Тоді я й зрозумів, що ось вона, жива і справжня традиція, а не "Мій миленький вареничків хоче…".
Звісно, більшість професійних фольклористів вважають, що народна музика повинна звучати лише так, як її співають бабусі в селах.
На їхню думку, DakhaBrakha цю традицію порушує. Але ми вважаємо, що автентична основа має підштовхувати до експериментів.
– Ти єдиний в гурті, хто до його появи не був занурений в український фольклор.
Як тобі вдається співіснувати в такому колективі?
– Та в мене й музичної освіти немає!
Справді, до DakhaBrakha ми з дівчатами існували на різних полюсах.
У них за плечима була солідна фольклорна база, і вони проробили велику роботу, аби пропустити її крізь себе.
[BANNER1]
З іншого боку, я ріс на Вінничині, у середовищі бабусь, які співали народні пісні. З дитинства для мене така музика є чимось природнім, як сонце на небі чи дощ.
Хоча цінувати це я почав вже в Києві, з появою гурту. Коли повертався додому, сідав біля бабусі, й записував її пісні. Дві з них увійшли до альбому "Шлях", за який ми й отримали Шевченківську премію.
На жаль, незадовго до нагородження бабусі не стало. Цю перемогу я присвячую їй.
"Ми маємо право співати пісні будь-якою мовою, якщо вони з`явилися на українській землі"
– Знаю, що в студентські роки ти грав у КВК. Як це вплинуло на те, чим ти займаєшся зараз?
– Скажу так: якщо ти прийшов у хороший театр після поганого, тобі буде важко (сміється).
У КВК ж головне розважати, не думаючи. Не впевнений, що вихідці звідти можуть добре робити свою справу в інших сферах.
– DakhaBrakha завжди були гуртом зі свідомою позицією.
На концертах ви вішаєте на сцені жовто-блакитний прапор, а раніше виходили до слухачів із меседжем "Free Sentsov!"
Не думали стати громадськими активістами або ж піти в політику?
– Я сподіваюся, нам ніколи не доведеться цим займатися. Музика – це наше життя і наш єдиний спосіб існування.
Зараз політика впливає на мене деструктивно. Я стежу за тим, що відбувається в Україні і за кордоном. Мені болить. Я можу висловлювати свою позицію, але не готовий брати на себе політичну ініціативу.
 |
| Марко Галаневич: "Ми маємо право співати пісні будь-якою мовою, якщо вони з`явилися на українській землі" |
– У репертуарі DakhaBrakha є фольклор російською мовою.
Що ви відчуваєте, коли співаєте такі пісні зараз?
– У нас є пісні англійською, болгарською, кримськотатарською мовами. Російською, звісно, теж.
Але всі наші російськомовні пісні були створені на території України – на Луганщині, Житомирщині, Поліссі. Я вважаю, що ми маємо право співати будь-які пісні, що з`явилися на нашій землі.
У той же час, чимало українських артистів співають лише російською, і я не маю права їх засуджувати, адже в Україні є велика російськомовна аудиторія.
Для DakhaBrakha найважливіше передусім співати саме українською, що ми і робимо. Потрібно дбати про рідну мову, аби наша культура існувала і далі.
– А які у вас стосунки з українськими радіостанціями?
– Квоти мали б їм посприяти. Але ми досі чуємо, що DakhaBrakha для українського радіо – це неформат.
Виняток був лише одного разу – коли ми записали пісню "Заманили" з Джамалою.
Справа в тому, що українські радіостанції залишаються поп-орієнтованими. От за кордоном є купа ефемок різних жанрів, а у нас…
[BANNER3]
– Тобі подобається сучасна українська музика?
– Переважно – так. Після Революції Гідності в Україні з`явилося багато артистів зі свіжим поглядом, які не калькують російських виконавців, як це було раніше.
Я радий за успіх ONUKA, тієї ж alyona alyona.
За кордоном у нас постійно запитують, кого з українських музикантів ми радимо послухати.
Ще кілька років тому ми чухали потилиці та ледь могли назвати хоча б кілька імен. А зараз створили цілий плейлист сучасної української музики, який ставимо перед виступами в різних країнах.
"У деяких американських містах нас вже сприймають за своїх"
– DakhaBrakha почали гастролювати за кордоном у середині 2000-х – задовго до того, як Україна отримала безвіз, і це стало мейнстримом серед наших музикантів.
Як вас тоді сприймала тамтешня аудиторія?
– Тоді кожен такий виїзд давався важко – і організаційно, і ментально.
Дуже добре пам`ятаю один із перших наших закордонних концертів на німецькому фестивалі. Перед виступом глядачі, знаючи, що ми з України, викрикували: "Пірожкі! Водка!" А вже після зі сльозами на очах йшли брати автографи.
У той час в України був надзвичайно слабкий культурний імідж. Що про нас знали за кордоном? Чорнобиль, "Динамо", Кличко, Майдан…
Зараз ситуація змінюється. В Америці нас ще плутають з росіянами, але потім довго вибачаються.
– За кордоном DakhaBrakha вже знають добре, чи вас все ще сприймають як українську екзотику?
– Все залежить від країни і місця виступу.
Наприклад, у США ми відкатали десь п`ятнадцять турів.
У клубі Dakota в Міннеаполісі чи на фестивалі у Сан-Франциско виступали вже стільки разів, що вважаємося там своїми.
Але кожного разу в гастрольному графіку DakhaBrakha з`являються нові локації, які ми відкриваємо з приємністю і хвилюванням.
Та й якби нас сприймали там просто як "екзотику", ми б швидко набридли. Але нас досі запрошують виступати, і це тішить.
– А чи є у DakhaBrakha ідея фікс? Отримати "Греммі", наприклад?
– Ми собі таких цілей ніколи не ставили, але слухачі постійно підштовхують.
Якщо нам дадуть "Греммі", відмовлятися не будемо (сміється).
Єдине, про що ми по-справжньому мріємо – щоб музика DakhaBrakha прозвучала у фільмі Джима Джармуша. Постійно збираємося запросити його на наш концерт, але завжди забуваємо.
[BANNER5]
– Не думали пожити за кордоном і піарити український фольк звідти?
– Таких думок ніколи не було. Ніхто й ніколи в Україні не заважав робити нам те, що ми робимо. У найгіршому випадку влада нас просто не помічала. До того ж, наша земля додає нам сили.
Разом із тим, DakhaBrakha має за кордоном людей, які займаються просуванням гурту. Тому переїжджати туди повністю сенсу не бачимо.
"Колись ми могли б виступити на стадіоні"
– В останні кілька років DakhaBrakha почали збирати в Україні великі майданчики: спочатку – палац "Україна", у минулому році – Палац спорту.
Що змінилося у ставленні до вас наших слухачів?
– Думаю, це закономірний процес. Ми були щасливі навіть тоді, коли збирали по 50-60 людей у театрі "Дах".
Кількість слухачів на наших концертах зростає постійно. За п`ятнадцять років існування гурту на нашій музиці виросло кілька поколінь слухачів. На концерти DakhaBrakha люди вже ходять сім`ями!
– Чи посприяла цьому Революція Гідності?
– Безумовно!
До 2013 року український фольклор сприймався як шароварщина. Ми віддали немало крові та поту, аби це змінити.
Після виступів на сході України до нас підходили люди і зізнавалися, що ніколи не чули народну музику такою.
А за кордоном діаспорні українці переконували, що їм вперше за багато років не соромно за свою культуру.
 |
| В останні кілька років DakhaBrakha почали збирати в Україні великі майданчики |
– А чим вам допоміг виступ на концерті "Океану Ельзи" на "Олімпійському" в 2018-му?
– Думаю, особливо нічим. Перед сценою було від сили півстадіону.
Хоча, деякі слухачі зізнаються, що вперше почули нас саме там.
– В майбутньому ти уявляєш концерт DakhaBrakha на стадіоні?
– До останнього часу я був переконаний, що такі масштабні концерти – не наш формат.
Але виступ у Палаці спорту показав, що це можливо. Там у нас було і світлове шоу, і відео. Та й з режисурою Влада Троїцького нам нічого не страшно.
У найближчі кілька років виступ DakhaBrakha на стадіоні навряд реальний. Але чому б не зробити це, скажімо, до двадцятиріччя гурту? Побачимо.
"Не розумію, кому і для чого потрібне "Євробачення"
– У наступному році Україну на "Євробаченні" представлятиме фольктронік-гурт Go_A. Як тобі їхня пісня та виступ?
– Я не стежив за нацвідбором. Номер переможців подивився вже в записі. Не скажу, що сильно вражений. Але радий, що Україна прозвучить на конкурсі в такому стилі.
– Вам неодноразово пропонували взяти участь у "Євробаченні", але ви відмовлялися або віддавали перевагу іншим проектам.
Можливо, тепер спробуєте?
– Ми все ще вважаємо, що нам не потрібне "Євробачення".
Ми робимо музику без форматів і зобов`язань. А "Євробачення" – це великий шоу-бізнес, в якому нам буде не комфортно.
Я особисто взагалі не розумію, кому і для чого потрібен цей конкурс.
Лише одного разу афроамериканка з автоцентру зізналася нам, що дізналася про Україну завдяки Вєрці Сердючці на "Євробаченні" і тепер стежить за ним постійно.
Більше про зацікавленість нашої аудиторії в конкурсі ми не чули.
– Ви граєте доволі ритмічну музику і навіть маєте пісню "Карпатський реп".
Не плануєте записати дует з кимось із наших нових реперів?
– У нас є багато ідей і пропозицій щодо спільних проектів, але через напружений гастрольний графік не встигали їх реалізувати.
Навіть пісню з Джамалою не змогли як слід обкатати, бо постійно були в турах і їй доводилося виконувати її наодинці.
Можливо, зараз на це з`явиться більше часу.
– DakhaBrakha закінчує роботу над новим альбомом. Яким він буде і чим відрізнятиметься від "Шляху"?
– Плануємо випустити альбом наприкінці березня.
В альбомі "Шлях" у нас був чіткий задум зібрати народні пісні з різних регіонів України, над яким ми працювали тривалий час.
Новий же реліз створювався за стандартною схемою, як і всі попередні – по мірі появи пісень.
"Аламбарі" – альбом від серця. На ньому будуть як абсолютно нові композиції, так і старі, які ми не встигли записати раніше.
Ті, хто вже чули свіжі пісні, кажуть, що у них відчутний вплив кореневої американської музики. Сперечатися не буду, але свідомо ми такого ефекту точно не прагнули (сміється).
 |
| DakhaBrakha закінчує роботу над новим альбомом |
– Будучи одним з головних українських гуртів, ви залишаєтеся надзвичайно простими і відкритими у спілкуванні.
Як вам це вдається?
– Хотілося б вірити, що це так і є.
Так чи інакше, регалії і перемоги DakhaBrakha все одно нас якось змінюють. Але хочеться залишатися простими людьми без зірки в лобі. Дивимося на себе з іронією – це і рятує.
Пилип Пухарєв, спеціально для УП.Життя
Фото авторства Andiy Petryna, Matthew B. Thompson та Maxim Shumilin зі сторінки dakhabrakha
Вас також може зацікавити:
Як звучить Україна: 700 гуртів та виконавців
20 найзнаковіших українських пісень за 20 років. СПИСОК
Тарас Чубай: Зараз українці – кошенята, яких мокають обличчям у купку лайна
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.