Ворожка, собаки та фільм, який коштував режисеру життя: у Києві відбувся Docudays

В Києві відбувся фестиваль документальних фільмів про права людини Docudays UA. Кіновікенд запропонував киянам три дні насиченої програми з фільмів, зустрічей та розмов.

Відкривали фестиваль стрічкою "Маріуполіс-2" литовського режисера Мантаса Кведаравічуса, якого росіяни вбили в Маріуполі у квітні, коли він знімав цей фільм.

Наскрізними темами Docudays.ua. також стали скандальні спроби Держкіно реорганізувати Довженко-Центр та акція на підтримку полоненого окупантами правозахисника Максима Буткевича. "Українська правда. Життя" підготувала репортаж з відкриття Фестивалю.

***

Біля входу до столичного кінотеатру Жовтень збираються люди – фотографуються біля афіш фестивалю.

На них – жовті, сині й червоні перехрещені стрічки з написом "Docudays UA Надзвичайний стан". Цьогорічна емблема нагадує протитанковий їжак.

Відвідувачам роздають конверти з програмою. Також всередині наліпки – із заквітчаними собаками та вказівники "на Щекавицю".

– До Щекавиці біжіть – у випадку повітряної тривоги, – каже чорнява дівчина з карткою організатора.

На стійці фестивалю роздавали програмки й наліпки. Фото: Олександр Букало

Щекавицею в "Жовтні" назвали укриття у підвалі. Вказівники розвішані у різних частинах кінотеатру. Укриття розраховане на 100 місць. Кому місця не вистачить – просять пройти до метро "Контрактова площа".

Посередині вестибюлю – велике різнокольорове шатро. Напис "Школа гіпнозу". На столику посередині розкладені маленькі карточки і картки з яскравими "сорочками", стоїть лампа у формі людської голови, всередині – різнокольорові лампочки (привіт, Павлове!). Трохи далі – іграшковий собака. Дівчина у чорній хустці з сережками-"очима" гладить подушку у формі такси. Пропонує чоловіку у білій сорочці й джинсах тягнути картку.

– Мене звати ворожка. Я дуже професійний гіпнолог, а ще дуже професійний кінолог. Це мій пес, його звати Анатолій, – показує на "собаку", яку тримає в руках. – На Анатолії випробовую всі нові техніки гіпнозу – спочатку на собаці, а потім на людях.

На Докудейз підтримали Довженко-Центр перфомансом із ворожкою й собаками. Фото: Олександр Букало

"Клієнт" ворожки починає посміхатись. Киває з розумінням. Ловить "злободенність" розповіді – скандальне призначення Держкіно нового в.о.Директорки Довженко-Центру.

Читайте також: "Держкіно вкотре звинуватило Довженко-Центр у збитковості та маніпуляціях. Їм відповіли"

Столичний "Дикий театр", який до повномасштабного вторгнення грав на "Сцені 6" у Довженко-Центрі, зреагував на події. Ворожку втілила акторка "Дикого" Марина Сетижнюк.

– На жаль, як не прискорбно. Ця картка означає розквіт кіноіндустрії, – всміхається акторка чоловікові, який витягнув передбачення.

Люди починають юрбитись у фойє "Жовтня".

– Я тут вперше. Зазвичай за графіком не виходило відвідати, але це один з найбільш потужних культурних заходів в Україні. Прийшла, бо близька тема Донбасу. Дізналась історію режисера, який зняв "Маріуполіс-2". Хочу побачити, що стало його фінальним твором, через який він загинув, – каже глядачка Олександра Кроліковська.

На відкритті Докудейз показували картину Маріуполіс-2. Фото: Олександр Букало

Неподалік шатра "гіпнотизерки" стоїть одна з менеджерок фестивалю Ірина Зайцева. Говорить англійською до чоловіка в окулярах.

– Наш гість – посол Данії. Зацікавився перфомансом, – пояснює Ірина. – Розповіла йому, що зараз гіпноз це актуальна тема.

На фестивалі Докудейз влаштували масштабну акцію на підтримку Довженко-Центру

Поблизу зали "Солодке життя" зустрічаю учасницю команди Олександру Одноліткову. Тримає в руках фотоапарат:

– Фестивальний настрій є безумовно, почуваюсь щасливою. Символічною для мене є сьогоднішня подія – звільнення Херсона, а Докудейз був організований командою з Херсона – відчуваю неймовірний позитивний приплив. У програмі чекаю на фільм "Нескінченність за Флоріаном", – про автора "Тарілки" на Либідській Флоріана Юр’єва. Для мене він – символ спротиву й перемоги добра над злом.

На відкриття фестивалю прийшли українці й приїхали іноземні гості. Фото: Олександр Букало

У натовпі стоїть дівчина в ефектному шкіряному вбранні. Розповідає двом чоловікам про український фільм "Клондайк", зараз він у прокаті в "Жовтні".

– Для мене історія з фільмом особиста. Я – журналіст, була на місці катастрофи МН17. У фільмі "Клондайк" все було впізнаваним, у кожному кадрі. З "Маріуполіс-2" теж так буде. У Маріуполі була безліч разів після 2014 року. Боляче через те, що від нього майже нічого не лишилось. Наскільки знаю про підготовку цього фільму – буде важко. Але подивитись варто і пам’ятати. Зокрема про режисера Мантаса Квадеравічюса, який його зняв і загинув. За те, що фестиваль проводять в таких умовах рамках, коли може бути повітряна тривога, зникає світло – величезна подяка організаторам. Я скільки фільмів встигну за 3 дні подивитись – на стільки й ходитиму. "Докудейз" найкращий фестиваль з того, що відбувається в Києві, – каже Алла Кошляк.

Херсонці принесли на фестиваль "кавуновий прапор". Фото: Ганна Щокань

У фотозоні кучерява дівчина в бежевій сукні фотографується, накинувши на плечі "кавуновий" прапор. Стяг має зелені смуги й червону частину з "кісточками". Передає його хлопцеві у синьому вбранні.

Читайте також: "Кінолога в кіно, гурмана – в ГУР. Реакції українців на зміну керівниці Довженко-Центру"

– Прапор на честь визволення Херсона. Ми тут всі з Херсона, дуже щасливі – в нас грандіозне свято, – каже Наталя Чернишевська. Вона – учасник команди "Наша генерація", в Херсоні організовують мандрівний фестиваль. Хлопець поруч накинув на плечі синьо-жовтий прапор.

– А цей прапор було дуже важко вивезти. Не було розуміння, чи зможемо його забрати. Висів на площі Свободи – його зірвали росіяни, коли зайшли в місто. А потім він валявся на землі, я його підібрав – це вже артефакт, прапор-символ. Бачите – він такий порваний, подраний, – показує Дмитро Багненко. Він – учасник однієї з секцій фестивалю. Допомагає упорядковувати "Архів війни".

Дмитро Багненко привіз з Херсона бойовий прапор. Фото: Олександр Букало

– Ти ризикував життям, щоби його вивезти, – каже його супутниця.

Дівчина у зеленій сукні і теракотовому піджаку стоїть із високим чоловіком в окулярах. Говорить із ним англійською.

– Це посол Швеції в Україні пан Тобіас Тиберг, – пояснює, коли чоловік іде. – Швеція вже дуже давно підтримує наш фестиваль, є нашим інституційним донором. Ми говорили і про Довженко-центр і про Херсон. Він намагався з’ясувати, що відбувається з Довженко-центром, кому це потрібно, – каже Юлія Карташова директорка з фандрейзингу ГО "Докудейз".

Згадує, що цьогоріч "Докудейз" вже провели за кордоном.

– У перші місяці повномасштабної війни – в березні-квітні було дуже важливо бути за кордоном, для закордонної публіки говорити про Україну. Показувати режисерів. Пояснювати, що не треба поряд ставити російське кіно й українське. Що ми дуже різні. Нещодавно бачила дослідження, що з культурного середовища виїхали лише 20%. Наші люди там такий шум роблять, що здається, ніби всі зараз в інших країнах. Насправді 80% лишається тут – тому ми як частина спротиву продовжуємо життя, фестивалі, – каже.

На Докудейз прийшли ведучі "Телебачення Торонто". Фото: Олександр Букало

Поруч стоїть високий хлопець із дредами. Приїхав на фестиваль із Польщі.

– Я з Варшави. Очільник польської молодіжної організації. Коли почув, що проходить Докудейз – вирішив відвідати. В цей темний час кілька годин нормального, насиченого подіями життя у Києві це зараз дуже важливо. Я одразу сів на потяг і прибув сюди. Я вважаю, що це вже велика підтримка – якщо я можу бути тут – то мусив приїхати, – каже.

На відкриття фестивалю запросили представниць "Ощадбанку". Фото: Олександр Букало

У фотозоні позують дві дівчини у кофтах і спідницях кольору хакі з прапором України на рукавах. Пояснюють – це "уніформа" одного з українських банків, який спонсорує захід.

– З фестивалем пов’язує особиста історія – я родом з Херсона, рідний брат загинув в Лимані. Батьки продовжували жити в Херсоні – 6 квітня виїхали. Фільм хочу подивитись, бо добре знаю Маріуполь, рідні там жили, – розповідає Роза Топанова.

Публіка проходить в зал. Зі сцени журналістка Ангеліна Карякіна, яка веде вже не першу церемонію відкриття Docudays UA, розповідає про фестиваль.

– 19-й "Докудейз" мав за графіком відбутись у березні. Мав називатись "Новий прекрасний світ" і досліджувати питання майбутнього. Що треба вміти, щоби стати затребуваним у новому світі, ким мріятиме стати дитина, яка народиться сьогодні. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну змусило перенести фестиваль, але не скасувати його. Це само по собі є фактом спротиву. Подія для нас є елементом нормального повноцінного життя, за яке ми боремося. Елементом, який не дає ворогу сіяти паніку серед нас, – каже.

Церемонія відкриття "Докудейз" відбулась у залі Гегемон

Відкриває програму посол Швеції Тобіас Тиберг, яка підтримує Docudays UA з перших днів існування.

– Докудейз – надзвичайний приклад спротиву мистецтва. Це набагато більше, ніж просто кіно. Таким чином ми документуємо злочини які зараз вчиняють проти цієї держави. Розповідаємо історію про цю війну, створюємо новий епос страждань, героїзму, незламності й перемоги. Сам факт існування "Докудейз" показує, чому Україна продовжує боротись. Це відбувається для того, щоби Україна продовжувала бути країною, в якій кожен може висловлювати свої погляди, де всі голоси будуть почуті, – каже пан посол.

Публіку просять підняти таблички, які розкладені на кріслах. На них – хештег "Врятуймо Максима Буткевича".

– З Максимом Буткевичем готували фестиваль 14 років. Він пішов служити на початку повномасштабного вторгнення, а вже 24 червня ми дізнались, що Максим у полоні. З того часу нашій команді невідомо про його місце перебування. Але ми чекаємо на його повернення – обіймемось, вип’ємо кави й будемо робити світ кращим, – каже виконавча директорка Докудейз Світлана Смаль.

На відкритті пройшла акція на підтримку Максима Буткевича, який перебуває в полоні у росіян

На екрані показують архівні кадри, де Максим Буткевич школярем виступає зі сцени Революції на граніті.

– Блііііін, капець. Ти знала? – питає в білявої дівчини мій сусід ліворуч.

Транслюють короткометражний фільм Володимира Тихого про Довженко-Центр. В кадрі лише відсторонена директорка Олена Гончарук. Ходить центром, показує унікальні експонати – плівки з оригіналами українських фільмів.

– Я тут із командою, тому не почуваюсь відстороненою, почуваюсь на своєму місці, – каже Олена Гончарук, яку запрошують на сцену. Виходять також працівники Центру. – Називаємо себе зберігачами єдиної унікальної колекції кіномистецтва. Поки ця команда є – колекції нічого не загрожує, – каже Олена Гончарук. Пояснює, що багато хто зараз боїться стати на захист Центру.

Очільниця Довженко-Центру виступила зі сцени Докудейз

– Все, що має бути оприявленим – має бути оприявлено. А нам із вами вже ніколи не буде соромно за те, як виглядають наші очільники країни. Нас питають, на чому тримаємось – на зубах і нервах. Нас тримають ті, хто на передовій і тримає українське кіно, в якому багато краси, історій про Україну – наше українське ДНК, яке маємо гордість і честь зберігати й презентувати. Хтось казав, що треба молитись вголос: я хочу, щоби ми перемогли й внутрішнього ворога, щоби все було чесно й відкрито і щоби ми разом зустрілись і, можливо, посміялись, що Центр був порожнім лише у фільмі Тихого. Будемо зустрічати з перемогою наших воїнів. І кіно буде жити, – каже.

– Ти теж плачеш? – питає у хлопця праворуч моя сусідка. Витирає очі.

Зали на показ фільмів були заповнені вщерть. Фото: Facebook Докудейз

На екрані показують перші кадри стрічки "Маріуполіс-2" режисера Мантаса Кведаравичюса.

– Першу стрічку "Маріуполіс" режисер зняв у 2016, розповідала про життя прифронтового міста. Маріуполь тоді мав інший вигляд, жив інакше. Але мав свою особливу поезію. Фільм був присвячений поетам та шевцям Маріуполя. Власне, Мантас залишився з ними до кінця – зі своїми поетами й шевцями, в найважчий період, яке переживало це місто. Фактично за це він був убитий у штабі російських військових у Маріуполі. Матеріали цього фільму дивом вдалось отримати, вивезти, скласти вже після смерті режисера. Фільм цінний не лише зйомками, а й тим, що він відбувся, – каже ведуча. Йде зі сцени.

На Докудейз вітали Херсон із визволенням від окупантів. Фото: Олександр Букало

Показ фільму тривав 1 годину і 53 хвилини. Мав завершитись о 21.30, коли станція метро "Контрактова площа" вже зачиняється на вхід. Глядачі почали йти близько 21 години. Кілька глядачів пішли з зали після перших звуків вибухів в кадрі.

За три дні на фестивалі Docudays UA показали 13 повнометражних фільмів. Були присвячені "профільним" темам захисту прав людини – темі війни, екології, комунікації людини з соціумом, переосмислення травматичного досвіду митцем. Відбулась українська прем’єра фільму "І кожна річка" Олесі Моргунець-Ісаєнко. Картина присвячена збереженню та відновленню водних ресурсів.

Солдаут 12 листопада був на прем'єрі картини "Нескінченність за Флоріаном" про автора "Тарілки" на Либідській – архітектора, поета, який писав власною "кольоровою" мовою, режисера, майстра скрипок Флоріана Юр'єва. Знімальна група фільмувала історію, як архітектор боровся за своє дітище – "Тарілку" – проти забудовників, які хотіли її знищити. Глядацька зала була повною, ті, кому забракло місця, дивились фільм стоячи.

Секцію короткометражних фільмів присвятили повномасштабному вторгненню Росії в Україну, героїчній обороні Маріуполя та досвіду українців, які допомагають на всіх фронтах. Так, фільм "Літургія протитанкових перешкод" Дмитро Сухолиткий-Собчук присвятив митцям, які тепер виробляють протитанкові перешкоди у своїх майстернях – "під пильним наглядом" своїх колишніх творінь: янголів, козаків і скульптур Христа.

Окрема секція фестивалю була присвячена масштабному міжнародному проєкту "Архів війни", який збирає свідчення людей про війну в Україні. Цифровий архів створюють з відео- та аудіоматеріалів.

Мета проєкту – опринаявнити злочини Росії проти України, допомогти покарати винних. Також розповісти вссьому світові про те, як це – жити під час війни. Свої свідчення може додати кожен охочий. Дані захищені правом на приватність – автори проєкту не надають матеріали навіть документалістам – без згоди героїв.

На Докудейз презентували "Архів війни". Фото: Ганна Щокань

Закриття фестивалю пройшло 13 листопада. Завершили "Docudays UA. Надзвичайний стан" польсько-німецьким фільмом "Синдром Гамлета" режисерів Ельвіри Нєвєр, Пьотра Росоловського. Розповідає про п’ятьох професійних українських акторів, які воювали за Україну з 2014-го. За сюжетом, беруть участь в експериментальній постановці режисерки Рози Саркісян. Намагаються пов’язати свій досвід із шекспірівським "Гамлетом".

Для всіх сцена стає місцем, де переосмислюють свій біль, розчарування, будують візію майбутнього. Проєкт зреалізували за кілька місяців до повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022. Він став лавреатом 75-го міжнародного кінофестивалю в Локарно, отримав премію незалежних критиків Boccalino d'Oro, нагороду Краківського кінофестивалю, Кінофестивалю в Аделаїді, відзнаку імені Романа Бродмана у Німеччині як найкращий політичний документальний фільм. На показі були присутні двоє героїв картини. Двоє акторів не змогли бути, бо повернулись на передову, одна акторка виїхала в Польщу.

Усі три дні фестивалю під час обговорень і виступів згадували про ситуацію з Довженко-Центром.