"Якщо музей потрібен, тільки щоб привести гостей, – створіть краще склад": директор Національного музею історії Федір Андрощук
Національний музей історії України – одна з найбільших музейних інституцій країни. За майже 125 років роботи він зібрав масштабну колекцію з 800 тисяч експонатів, зберігаючи та переповідаючи історію витоків і розвитку української державності. В умовах повномасштабної війни фіксація нашої історії триває: разом з цим тут музеїфікують чергову спробу Росії знищити нашу державність.
Ще одна важлива місія музею, що особливо актуалізувалася після 24 лютого 2022 року, – врятувати недосліджені фрагменти нашої історії. Зберегти археологічні артефакти, що відкрилися внаслідок військових дій, завадити вивезенню культурних цінностей, що масштабувалося після початку великої війни.
Про проблеми обліку археологічних знахідок у війну, масштаби незаконного обігу артефактів в Україні, а також про роботу Національного музею історії України після 24 лютого, евакуацію експонатів та складнощі, які війна створює для музейників, УП.Культура поговорила з його нинішнім генеральним директором, археологом, доктором історичних наук Федором Андрощуком.
Про Каховську ГЕС та збереження знахідок
– Почнемо з такої актуальної теми як Каховське водосховище, яке відкрило багато територій, на яких багато всього знаходять, як офіційні археологи, так і мародери. Це питання більше до вас як до археолога: як це обліковувати, як зупиняти мародерство і як зберігати спадщину, яку ми маємо можливість зараз знайти і досліджувати?
– Це катастрофа, до якої ніхто не був готовий. Ми загалом до війни не були готові, а до такого розвитку тим більше. Оскільки я зараз там не перебуваю, то не можу сказати точно, хто там задіяний. Гадаю, швидше за все там можуть бути задіяні професійні археологи, яких не дуже багато, і волонтери, які переймаються цією справою.
В моєму уявленні це має відбуватися у співпраці між військовими, Національною поліцією, археологами і волонтерами.
У випадку з Каховською [ГЕС – УП.Культура] має бути, на мою думку, погоджена державна комісія, де б дії усіх залучених акторів були узгоджені. Я не знаю, чи армія на це піде, тому що це непросто. Очевидно, що якщо є райони, які не всім цивільним можна відвідувати, то є сенс створення у Збройних силах України підрозділів, які б займалися саме культурною спадщиною.
Такий досвід існує. Приміром, у військах НАТО є спеціально навчені підрозділи, у фокусі яких культурна спадщина. Очевидно тут важливим є усвідомлення того, що це стратегічно важлива річ для держави, те, навколо чого будується й ідентитет держави, і територія, і тому подібне.
 |
| Федір Андрощук. Фото: Дмитро Ларін / УП |
Читайте також: Тероборона створила цивільно-воєнний підрозділ для обстеження культурних пам’яток в зоні бойових дій
Якщо до цього політики крізь пальці дивилися на незаконний обіг обʼєктів культурної спадщини, – а ми знаємо, що серед них колекціонерів теж було дуже багато, – то зараз це все переглядається. На це прискіпливо дивиться міжнародний світ: як Україна бореться з цим, які заходи вона вживає для того, щоб цьому протидіяти.
– Ви згадали про чорну археологію, про те, що це глобальна проблема, мародерство на дуже високому рівні. Вам дістаються об'єкти, які вилучаються при обшуках, на митниці. Виставка, яку ви відкрили до Дня археолога, окрім того, що показує рівень і масштаб, що ще дає для науки? Як ці всі об'єкти стають на облік, як досліджуються, їх атрибуція – які тут є проблеми?
– Ідея нашої виставки була в тому, щоб показати приклади артефактів, які є в незаконному обігу, і географію цього обігу. У нас не було мети розказати історію України. Метою було саме показати масштаби грабіжництва і, власне, ті інституції, які займаються боротьбою з цим явищем.
Практика показує, що коли трапляються знахідки таких речей, приміром скарбу монет, то його як скарб дуже важко продати, особливо якщо мова йде про золоті монети. Його вигідніше продавати по одній монеті – і через це він "розчиняється", тобто розходиться по руках різних колекціонерів.
А сам по собі скарб – це важливе культурно-історичне джерело. Воно говорить, по-перше, про зв'язки: торгівельні, соціально-економічні, а також про заняття та походження його власника. Особливо важливим є встановлення факту, де він знайдений, – ця інформація може бути цінною для вивчення локальної історії. І коли скарб знаходять і просто розтягують – ця інформація назавжди зникає.
 |
| Експонати виставки "День археолога: врятовані скарби". Фото: Дмитро Ларін / УП |
Читайте також: Мінкульт почав оновлення Наглядової ради Українського культурного фонду
Тому коли ми маємо підозру, що відбувся злочин проти культурної спадщини, що був знайдений скарб і не був заявлений ані в музеї, ані в міліції, то слідчі дії – це єдина можливість встановити, звідки він походить, та створити документацію, на основі якої ми можемо цю річ повернути в науковий обіг, зробити її джерелом важливої інформації.
Чому актуальною є співпраця з цими інституціями, роботу яких ми демонструємо у нашому музеї? Бо вони мають розуміти, що те, що вони роблять, дуже важливо. Очевидно, що вони займаються різними важливими справами: і розкриттям вбивств, крадіжок, і військовими злочинами. Але злочини проти культурної спадщини не менш вартісні й не другорядні.
Про появу предметів імовірно української спадщини вперше стали говорити за кордоном: деякі з них почали поступово виникати на ринках або були затримані при спробах продажу. Не виключено, що вони могли бути вивезені у перші дні [повномасштабного вторгнення], коли було неможливо перевірити потік біженців. Тому, власне, виникла ідея формування червоних списків речей культурної спадщини України. Це теж ініціатива ззовні, за нею стоїть Міжнародна рада музеїв (ICOM).
– Ми писали про те, що в Україні його створили нарешті. Ваші спеціалісти також долучилися до його укладання. Розкажіть про їхню роботу.
– Ці ICOM Red Lists створюються для кожної країни, особливо для тих, де відбуваються військові дії, які можуть загрожувати культурній спадщині. Але списки ці – дуже умовна річ, я вам скажу.
Його дуже важко формувати було. Ми подали тільки деякі речі, які в принципі вважаємо типовими, характерними для території України. Але ж багато є речей, які залишилися поза цим списком.
Тим не менше запити з-за кордону з приводу тих чи інших предметів культурної спадщини, що ймовірно походять з України, приходять. Ми постійно отримуємо такі з європейських країн, Великобританії та США.
 |
| Про появу предметів ймовірно української спадщини вперше стали говорити за кордоном. Фото: Дмитро Ларін / УП |
Читайте також: Чому культура ніколи не на часі: Ukraine facility vs Ukraine perplexity
– Тобто ці списки вже працюють?
– Так. Взагалі зараз мобілізувалася [ця робота].
У мене в 2015 році, вийшла стаття, у якій я розповідаю про унікальну знахідку – навершя флюгера від скандинавського корабля, знайденого на території Київської області. Це було задокументовано. Але потім навершя було вивезене за кордон і виставлене на продаж в Англії з фейковою історією походження. І це при тому, що українське походження цієї речі доволі легко довести. Однак тоді мені було дуже важко зрозуміти діючий механізм повернення. Зокрема, не було зрозуміло, яким чином МЗС може долучитися до вирішення подібних питань, і що, власне, можуть самі музеї робити.
Якщо пам'ятаєте, в 2020 році очільник МЗС Дмитро Кулеба долучився до того, щоб зупинити незаконний продаж срібного скарбу доби Римського часу у Німеччині, знайденого в Тернопільській області. Але це була тільки половина справи, і які мають бути подальші дії зрозуміти не так просто. Тож ми зараз намагаємося виробити якийсь прийнятний алгоритм.
Хоча в Інтерполі, Європолі є люди, які працюють над розслідуванням злочинів, повʼязаних з культурною спадщиною, підібрати компетентні кадри у цих питаннях не дуже легко. Але такі фахівці там є.
 |
| Виставка "День археолога: врятовані скарби". Фото: Дмитро Ларін / УП |
– А у нас в поліції є такі кадри? В прокуратурі?
– Загалом іде мова, щоб створити такі підрозділи типу карабінерів в Італії, які займаються розслідуванням злочинів, повʼязаних з культурними цінностями. Нам відомо, що в наших силових структурах – в СБУ, в Національній поліції та прокуратурі – є дуже мотивовані люди, які розуміють важливість охорони та збереження культурної спадщини.
– Це вочевидь має бути якийсь міждисциплінарний фахівець: тобто людина, яка розбирається в юриспруденції, в культурній спадщині тощо?
– Так, питання, про які ми зараз з вами говоримо, не стільки національні, вони виходять поза межі країн. Це поле співробітництва на рівні Євросоюзу, з міжнародними митними організаціями. Тому що навіть фахівців, як ви правильно сказали, треба готувати. В рамках університетських програм, які зараз існують, це дуже важко зробити, тому що там наука переважно теоретична, дуже відірвана від реалій.
На серії конференцій у Швеції у травні цього року збиралися співробітники силових структур, які працюють з нелегальним обігом культурної спадщини. Так от в деяких країнах у поліції є, наприклад, дослідницькі інституції, що займаються питаннями спадщини.
 |
| Федір Андрощук показує експонати виставки. Фото: Дмитро Ларін / УП |
– В якій країні є найкращий приклад такої співпраці у цьому питанні? Ви певний час працювали в скандинавських країнах. То чи у них є кращий досвід?
– Мені здається, що ми – кращий приклад, тому що ми виробили певний діючий механізм співпраці. З іншого боку, у західних країнах немає такого масштабу розграбування та незаконного обігу культурної спадщини, тому їм не треба створювати великий штат таких співробітників. Наприклад, якщо говорити про Швецію, там є випадки крадіжок середньовічних скульптур із церков. Є випадки незаконного пошуку "детектористів" [шукачів скарбів за допомогою металодетектора], але все одно не в такому масштабі як в Україні. Чому? Тому що там немає такого ринку, як тут. І, власне, це робить Україну особливою з огляду на масштаби таких злочинів.
У цій справі важливо побудувати розуміння між усіма задіяними сторонами – із поліцією, зі слідчими тощо. Щоб кожен, хто залучений до цього процесу, розумів важливість, розумів, що він робить і для чого. Тоді спільними зусиллями можна із таких випадків створювати приклади, на які можна спиратися.
Робота слідчих дуже багато в чому нагадує роботу науковця. Ми теж шукаємо джерела, звідки той чи інший предмет походить. Тобто наша робота схожа, але у них ресурси більші, ніж у дослідника. Тому разом можна зробити багато важливих і корисних речей.
 |
| Директор Нацмузею вважає, що Україна унікальна своїм чорним ринком археологічних артефактів. Фото: Дмитро Ларін / УП |
Питання, яке ми зачепили, – війна і пам'ятки, особливо зруйновані, – це дуже велика комплексна проблема, яка буде актуальною протягом багатьох десятиріч у майбутньому. Зокрема, у нас багато незареєстрованих археологічних пам'яток. Є зареєстровані, але ми не знаємо їхній стан: наприклад, чи є там мінні поля, наскільки снаряди, ракети, міни або інженерні споруди їх зруйнували, яка площа таких руйнувань.
Мені здається, цим вже займаються при Генштабі й думають, що з цим робити. У військових частинах є люди з компетенціями, які знають археологію. Зокрема наші колеги з музею, і з інших установ, з Інституту археології – вони якраз і звертають на це увагу.
Війна – це річ, яка з людьми не узгоджує їхні дії та бажання. Ми вже з власного досвіду пересвідчилися, що ті чи інші ситуації змінюються дуже швидко, і на ці зміни треба реагувати. Незалежно від того, є гроші чи немає.
Про масштаби чорного ринку та експертизи
15 серпня в музеї історії України відкрили виставку "День археолога: врятовані скарби". На ній представили знахідки, які за допомогою правоохоронців вдалося врятувати від грабіжників, контрабандистів та політиків-колекціонерів. Велику частину виставки складали предмети старовини, вилучені у екснардепа Валерія Горбатова, звинуваченого у фінансуванні "ДНР" та формуванні колекції з викрадених у Криму артефактів.
Після відкриття виставки історик Олександр Алфьоров у своєму Facebook написав, що з фото експозиції зробив висновок, що кілька гривен є несправжніми. Музей відповів на звинувачення, заявивши, що на виставці представлені предмети, вилучені правоохоронцями, справжність яких ще належить підтвердити експертизами.
– На вашій виставці був показаний приклад "скарбу", який собі незаконно зібрав екснардеп, ексочільник Ради міністрів Криму Горбатов. Що відомо про масштаби грабунку на півострові?
– Про те, що Крим грабують активно, було відомо давно. Ще в 90-ті роки казали, що це поставлено на такий рівень, що там приїжджали мародери фактично з автоматичною зброєю і вели розкопки. Якось не приділялося цим випадкам належної уваги. З іншого боку, тоді ще не було такого ринку, як зараз.
Діяльність цього політика [Горбатова] була пов'язана з Кримом. Тож ці речі фактично всі походять із кримських поховальних памʼяток. Дуже багато вилучено категорій речей, вони наразі вивчаються. Очевидно, що такі експертизи забирають багато часу.
 |
| Експозиція виставки "День археолога: врятовані скарби". Фото: Дмитро Ларін / УП |
– На якому зараз етапі ці експертизи?
– За цим стоять слідчі, вони з нами ці процедури не узгоджують. Ми робимо свою частину, а вони – свою.
Але вертаючись до обурення згаданих вами людей з приводу експонування на нашій виставці підробок. Справа в тому, що ми знаємо історію походження цих гривен. Вони з'явилися вперше на ринку в 2011 році, чи в 2013, здається, їх там з десяток було знайдено. Згодом вони були продані різним колекціонерам. Коли ми зробимо експертизу і буде встановлено, що ці речі підроблені – то так ми будемо знати, що в середовищі цих колекціонерів існує просто величезна фабрика із виробництва підробок, спрямована на те, щоб продавати "фуфло" колекціонерам. Це цікаво, бо багато колекціонерів наївно думають, що володіють оригінальними речами.
 |
| Ті самі "скандальні" гривни. Фото: Дмитро Ларін / УП |
З іншого боку, якщо вдасться довести, що склад срібла цих гривен, і різних домішок металу відповідають давній технології, незважаючи на те, що зовнішньо гривні відрізняються від звичних нам аналогій, то це теж буде дуже цікаво, оскільки відкриє нам невідому сторінку давнього ювелірного виробництва.
Отже, важливо враховувати історико-культурний контекст тієї чи іншої речі. Якщо ми чогось не бачили і не знаємо, це не має нас спонукати казати: цього не може бути.
– Із цих останніх речей, які надійшли в музей, яка ваша улюблена?
– Я, чесно кажучи, над цим не задумувався. По-перше, вони тут тимчасово, поки не буде прийняте рішення, куди їх передадуть на постійне зберігання. Це може займати місяці.
Відзначу тільки, що серед них є дуже рідкісні мечі 5 сторіччя. Вони – вироби високого класу. Гадаю, отримати їх для музею було б непогано.
 |
| Експозиція виставки "День археолога: врятовані скарби". Фото: Дмитро Ларін / УП |
– Здається, якась частина предметів вже до вас увійшла в колекцію?
– Ми працюємо над цим.
Є певна процедура, за якою зброя та коштовні речі мають специфіку зберігання. Наприклад, треба, щоб була забезпечена належна охорона. Всього цього немає в більшості регіональних музеїв України.
Як виявилося, місцеві політики в більшості випадків не переймалися питаннями розвитку музейної справи. А це важливі речі. Потрібно розуміння, що якщо ви хочете мати музей, якщо хочете, щоб він дійсно успішно працював, то це – відповідальна справа. Ви маєте забезпечувати ці музеї достатніми коштами, щоб був потенціал розвитку і усвідомлення перспективи. На практиці цього всього нема, бо більшість політиків думають, що музеї – це виставка: прийшов, подивився на портрет або картину. Що там цю виставку робити? Гвіздок забив – і повісив картину.
 |
| Виставка "День археолога: врятовані скарби" триває і досі. Фото: Дмитро Ларін / УП |
Але музеї мають багато напрямків роботи, про які люди пересічні не знають. Такими, зокрема, є фондова, наукова, видавнича, реставраційна роботи, експертизи, публічна діяльність тощо.
Якщо музеї є комунальною власністю, тоді адміністрація району або міста мають бути свідомі, що треба підтримувати різнопланову діяльність підпорядкованих їм музеїв, забезпечити витрати на реставрацію, організацію публічної діяльності, платити людям гіднузарплату. Якщо вам музей потрібен тільки для того, щоб привести туди начальника або гостей, щоб похвалитися раритетами і тут же закрити, то створіть краще склад, це буде дешевше. Сторож і директор цього складу – все, що буде потрібно. Дуже економно.
Про економіку Національного музею історії України
– Давайте поговоримо про економіку Національного музею історії України. У нас є зараз меседж, що культура не на часі, що нам треба забезпечити армію. І тим не менше ця війна носить чіткий геноцидальний характер щодо культурної спадщини. Що ви робите для того, щоб відстояти залучення державних коштів в культурні установи, зокрема в музеї?
– Кожен рік ми формуємо бюджетні запити з тим, що нам треба для повного функціонування музею. Я не кажу про зарплати, але такі речі, як комунальні витрати, електрика, охорона – це має держава без дискусії просто фінансувати. Тому що це її справа і обовʼязок.
У кожного музею є певний ресурс зношеності. От назвіть мені українські музеї, які побудували останнім часом? У більшості випадків наші музеї це – це старі школи, садки перероблені, у кращому випадку, старі будинки або маєтки. Якщо говорити про Київ, то перший музей який тут будувався – нинішній Національний художній, який створювався в муках, і місце, чесно кажучи, не дуже добре було обране. Тим не менше, це був останній такий захід, де доклалися спільними зусиллями і меценати, і громадськість, і було бажання.
Наприклад, наш музей знаходиться у приміщенні, збудованому для художньої школи. Її будували в той час, коли цегли було обмаль.Тож частково інтегрували цеглу з розібраної поруч Десятинної церкви, збудованої у 1842 році на місці давнього храму. Тому, відповідно, якість будівлі така, яку дозволяли радянські можливості. У 44-му році у це приміщення в'їхав наш музей, але капітальний ремонт тут робився один раз, по-моєму, в 77-му. Тоді п'ять років був музей закритий повністю. Після цього тут ніхто нічого не робив узагалі, якщо не вважати косметичні ремонти.
 |
| Інсталяція з уламків снарядів між поверхами музею. Фото: Дмитро Ларін / УП |
От ви питаєте, чому при вході в музей розвалені сходи? Я теж питаю: чому розвалені? Ми звертаємо увагу Міністерства культури на цю проблему кожен рік, але там є фінансовий департамент, який автоматично все, що поза межами обовʼязкових витрат, блокує.
Це велика проблема, яку ніхто взагалі не намагається вирішити. І це до питання, що культура не на часі під час війни. Але, вибачте, вона була не на часі й раніше. І я бачу, що вона не буде на часі й найближчі п'ять років. Але є витрати, які держава має платити незалежно від того, хоче вона або ні. Вона взяла на себе ці зобов'язання.
Сучасні й цікаві виставки вимагають великих грошей. Ви не хочете і пропонуєте шукати інших джерел? Ми можемо звертатися до європейських інституцій, до меценатів. Але ж вони не будуть платити за ремонт каналізації або водогону. Це – речі, які має вирішувати держава без довгих дискусій.
Про роботу під час великої війни та її музеїфікацію
– Публічна діяльність зараз складна в музеї. Більшість експозицій розібрані, евакуйовані в більш безпечні місця. Наш Національний музей – це найбільший музей країни, і ми намагаємося щось робити з огляду на ті обставини, у яких зараз перебуває вся країна. Важливим для нас є те, що в українському суспільстві є запит на музеї. Це стало очевидно минулого року, коли люди уже в червні почали приходити до музею і питати, чи він відкритий.
Війна іде, і навіть люди, які не цікавилися історією, починають цікавитися: чому, чим ця країна важлива для них, її історією і тому подібне. Іноземці, які воюють або працюють тут, теж відвідують музей, їм цікаво дізнатися більше про Україну. Тому як тільки відійшли російські війська [з-під Києва], ми почали поступово формувати першу нашу виставку, яка присвячена цій війні.
– Це навесні чи влітку?
– Виставка "Навала. Київський постріл" присвячена обороні Києва від російських окупантів і відкрилася 30 травня 2022 року. Так ми намагалися задокументувати цю історичну подію і розповісти про неї, використовуючи свідчення, знайдені на місці боїв.
У нашій виставковій роботі ми виходили з того, що можемо зробити в умовах війни. Зробили виставку копій експонатів, які у нас є, але евакуйовані, бо вони з дорогоцінних металів або мають культурно-історичну цінність. Ці копії ми показували в нашій філії Скарбниці – виставку так і назвали "Збережено в Україні".
 |
| Одна з експозицій відтворює "підвал смерті" у Ягідному, в якому росіяни утримували понад 360 людей. Фото: Дмитро Ларін / УП |
Зробили, наприклад, виставку разом з "Софією Київською". Вона присвячена копіям фресок Софійського собору, які взагалі ніколи не експонувалися. Я ходив між порожніми стінами і спало на думку – чого б ці роботи не показати у нас? Тим паче, що в музеях ви рідко побачите фрески. Ми їх позичили у наших колег, і це скрасило порожнечу коридорів музею і допомогло створити антураж.
Як це не парадоксально звучить, але музей схожий на живий організм і мусить адаптуватися до подій і обставин.
Ще одна виставка нашого музею присвячена новим сенсам "Азовсталі", які зʼявилися через війну. Вона дуже популярна. До її створення долучилися батьки азовців, а художник з Дубна Андрій Шостак, який створив мурал, навіть грошей за свою роботу не взяв.
 |
| Виставка, присвячена "Азовсталі". Фото: Дмитро Ларін / УП |
Взагалі у нас дуже креативний відділ історії Незалежної України, яким керує Антон Богдалов – вони фактично документують наше повсякдення. Я археолог, у мене фокус більш спрямований на явища і події, які відбулися у давнину. Але ми не можемо говорити про давнину, не будучи людьми сучасності.
– Якраз хотіла про це поговорити – музеїфікація цієї війни. Як це зробити в дослідницький спосіб і що залишиться в колекції музею після цих виставок, досліджень?
– Ми не є музеєм історії війни, ця тематика зараз розробляється колективом музею історії України у Другій світовій війні.
Але оскільки ми документуємо всю історію України – від давнини до сьогодення, то ми відбираємо і ті речі, які повʼязані з цією війною. При цьому збираємо ті з них, які є суто біографічними, тобто можуть розказати відвідувачу якусь історію. Із цих розповідей складається загалом історія країни.
Я розумію музеї як своєрідні місця памʼяті, де люди можуть дізнатися біографію країни.
 |
| Фрагмент експозиції, присвяченої Ягідному. Фото: Дмитро Ларін / УП |
– Як ви це бачите? Як це відбувається?
– Наприклад, телефон з останніми повідомленнями, які прийшли від азовців до їхніх родичів або близьких. Або якісь речі, як, наприклад, берці солдата, який пройшов у них полон і повернувся назад. Це не мають бути великі габаритні обʼєкти типу танків техніки. Для цього є великоформатні відкриті заповідники, де це все можна показати. У нас інакший формат – він більше зосереджений на людях. Всіх азовців ми, на жаль, не змогли показати, наша виставка зосереджує увагу відвідувача на окремих особах. Ми спробували показати азовців як звичайних та різних людей, які мали різноманітні життєві інтереси та плани на майбутнє.
Дуже багато відвідувачів приходять просто посидіти, побути там.
 |
| На виставку, присвячену "Азовсталі", приходить багато людей. Фото: Дмитро Ларін / УП |
Про евакуацію та кадри
– Яким був ваш робочий день 24 лютого? Чи ви його пам'ятаєте?
– Це був ранок, десь біля 5:00, моя колега зателефонувала і сказала, що Київ вже бомблять. Я швидко вдягнувся, обдзвонив своїх колег і пішов у музей. Поки зібрався, десь о 7:00 був вже у дорозі. Тоді був сірий та мокрий день, десь за містом чутно було вибухи. Чесно кажучи, я не знав, кого побачу в музеї. Думав, у кращому випадку прийдуть керівники відділів. Тим не менше, того ранку прийшло близько 50 співробітників різних відділів.
– Евакуація почалася після?
– Про евакуацію поки що не йшлося. В цей день ми тільки прийняли рішення розбирати експозицію, не чекаючи ніяких розпоряджень.
– А розпоряджень не було?
– Не було.
 |
| Жодних розпоряджень про евакуацію музею станом на 24 лютого 2022 року не було. Фото: Дмитро Ларін / УП |
– Тобто ви діяли на свій страх і ризик як керівник?
– Так.
– А коли прийшли розпорядження?
– Та я, чесно кажучи, не знаю, чи вони були взагалі. Не було зв'язку довгий час. По-моєму, перший контакт був 1 березня.
– З міністерства?
– Так.
– А до цього, до 24 лютого, ви якось готувалися
– Ні.
Читайте також: "Повірте, у нас є план". Ткаченко про евакуацію музеїв, бюджет на телемарафон та обмін єнота на Пушкіна
– Я маю на увазі до 24 лютого чи були якісь розмови з підготовки протоколів, рекомендації?
– Ми задавали питання в міністерстві.
– Кому? Хто ці люди? Це була Чуєва, Ткаченко?
– Так, з цього питання я спілкувався з Катериною Чуєвою. Відповідь була: наразі немає конкретної інформації. Гадаю, міністерство намагалося отримати інструкції та рекомендації у вищих інстанцій. Просто музеї та культурна спадщина не були в пріоритеті, скажу так.
Читайте також: Кожен сам за себе: підхід до управління культурою на прикладі Чернігівського історичного музею
– Національний музей історії України не був пріоритетом?
– Так. Скажу це відверто. Це враження не тільки моє, а й моїх колег.
Звісно, у такій ситуації, яку ми пережили минулого року, дуже важко дати об'єктивну характеристику подіям та реакції на них окремих людей. Звісно, є речі, про які ми не знаємо: що тоді дійсно відбувалося, які розмови велися, чи було щось донесено вище чи не було донесено, наскільки ці питання були в пріоритеті, я всього цього не знаю. Ці речі поза моєю компетенцією.
Але коли питання евакуації стало актуальним, то покійний Монастирський [ексміністр внутрішніх справ Денис Монастирський, загинув в авіакатастрофі 18 січня 2023 року] дуже допоміг.
– А чим саме?
– Ну, власне, логістикою. Я не можу деталі озвучувати.
Тому це ще одна причина про нього пам'ятати добре.
 |
| Виставка, присвячена "Азовсталі" й "азовцям". Фото: Дмитро Ларін / УП |
– Тобто це відбувалося до 1 березня?
– Ні, це було вже пізніше. А от 24 лютого абсолютно було очевидно, що жодної евакуації не передбачалося. Основним нашим завданням було розібрати все. Чому? Тому що я бачив, що високі споруди під загрозою влучання ракет. І, власне, музей своєю архітектурою від МЗС або іншого "центру прийняття рішень" майже не відрізняється. Було очевидно, що треба розбирати, тому що інакше можуть бути втрати. Цим і займалися.
– Скільки зайняло часу розібрати музей?
– Приблизно за добу розібрали. Не весь музей, а тільки те, що було найбільш цінним, тому що є певна процедура відбору речей у таких критичних випадках. Ми для себе розробили алгоритм і встигли зробити все, що запланували.
– Тобто у вас був заздалегідь готовий алгоритм?
– Так, ми розробили план. Не тільки ми – знаю, що Художній музей та деякі інші музейні установи, кожен з них для себе розробив план на такий випадок. Є певні категорії цінності експонатів. Відповідно до них ми першу, другу категорію ми за добу зняли. А потім уже поступово, за місяць розібрали усе.
 |
| Музеї окремо розробляли свої плани евакуації. Фото: Дмитро Ларін / УП |
– В кожному музеї приблизно та сама історія.
– Велика країна, різні ситуації і в різних районах вони швидко мінялися. Я думаю, через це ніхто не міг сформулювати якесь чітке завдання, дати пораду. Треба було вирішувати, виходячи з конкретної ситуації на той момент.
Реалізувати наші заходи збереження музейної колекції було б неможливо, якби серед нас не було мотивованих людей. В цей день до музею прийшли абсолютно різні люди: юристи, технічний персонал, робітники, реставратори, зберігачі. Деякі з них допомагали фактично цілий день, а потім пішли у військкомати і звідти на фронт.
– Скільки у вас працівників музею воює зараз?
– Біля десятка. І дівчата, і хлопці. Є такі, які не перший раз уже на війні: з 14-го, 15-го, 16-го, досвідчені воїни.
Ще раз повторюся – нічого не можна було б зробити, якби не було вмотивованих та компетентних людей. Цьому музею повезло – люди у нас героїчні, і на них можна покластися.
– Ви й сам змінили музей дуже сильно.
– Це не мені вирішувати.
Загалом всі директори – люди тимчасові. Я собі визначив: повинен допомогти музею з цим і цим, тобто з певними конкретними проблемами, але я усвідомлюю межі можливого. З іншого боку, я впевнений, що люди не повинні сидіти на одному місці довго, тому що це шкідливо для здоров'я.
 |
| Андрощук вдруге не буде подаватися на конкурс на посаду очільника музею історії. Фото: Дмитро Ларін / УП |
– Ви прихильник відкритих конкурсів?
– Так, у моєму випадку, це було цікаво. Я не розраховував [перемогти], і у мене є чим зайнятися. Просто на той момент у музеї реальна криза була, а який вихід з неї – не зовсім було зрозуміло. Тому я вирішив, що треба дійсно спробувати, подивитися, що з цього вийде.
– А коли у вас каденція закінчується?
– Наступний рік останній.
– А будете знов подаватися?
– Ні.
– Ви скучили за дослідженнями?
– Я оптиміст. Думаю, що настане мир, що повинні прийти нові люди, які поведуть музей далі, залучать свій досвід і зроблять наш музей сучасним та ще більш атрактивним.
Ми пройшли пандемію, потім вступили у війну – тобто фактично з однієї кризи увійшли в другу і поки що в ній перебуваємо. Керувати музеєм у цей час – постійний стрес, бо треба думати, як забезпечити функціонування музею та зберегти його колектив.
Але з іншого боку це цікаво. Це теж досвід, хоч і важкий.
Невдовзі після нашої розмови Федір Андрощук отримав відзнаку Європейської асоціації археологів (ЕАА) – найбільшої у Європі організації фахових археологів, заснованої у 1994 році та визнаної Радою Європи в 1999 році. Його відзначили "за лідерство у захисті української археологічної спадщини під час війни, прагнення підвищити обізнаність про важливість археологічної спадщини в ці важкі моменти та його загальний професійний і науковий профіль".