Подорож від Баха до Станковича з політичним підтекстом: як відбувся Фестиваль "Українська весна" у Швеції
7 травня у Швеції завершився другий фестиваль Ukrainian Spring. Впродовж двох тижнів у Стокгольмі у Королівському концертголі та інших не менш пафосних локаціях відбувалися концерти, перформанси та виставки українських митців. Події відвідували, зокрема, і представники шведської королівської родини.
Організатори цьогоріч мали за мету показати шведам, що українська культура є невід'ємною частиною європейської. Музична оглядачка УП.Культура Наталка Писанка відвідала події фестивалю і розповідає подробиці.
Сьогодні +20 і яскраве сонечко, а завтра +5 з мокрим снігом – цілком звичне явище для Стокгольма. Проте у всьому іншому Швецію можна назвати країною стабільності. Понад двісті років без воєн, сформоване громадянське суспільство, повна довіра до державних інституцій, розуміння політичних процесів у світі.
"Швеція надає Україні військову допомогу й організовує навчання українських військових з 2014-го року", – так написано у Музеї шведської армії, де упродовж двох років триватиме виставка про українсько-шведські зв'язки довжиною у тисячоліття. Але про це трохи згодом.
Незвично починати репортаж про музичний фестиваль з політичної теми, але ж ми говоримо про шведів, яким неприйнятна теза "мистецтво поза політикою". Увага до України і безпрецедентна підтримка України – ще одна стабільна риса Швеції.
Це бачиш і відчуваєш: шведи не соромляться говорити з українцями про війну, висловлювати свою солідарність. А завдяки фестивалю Ukrainian Spring багато з них ще й стали шанувальниками української музики.
Пояснювати важливість таких музично-політичних проєктів – частина роботи співорганізаторів і артдиректорів фестивалю – української піаністки Наталії Пасічник і досвідченого музиканта Королівського філармонійного оркестру Петера Еріксона. Вони ж опікуються Українським інститутом у Швеції – недержавною організацією із великим суспільним впливом.
Фестиваль починається з музики Йоганна Себастьяна Баха, точніше, інтерпретаціями його творчості. Яким чином Бах причетний до України? Це пояснює Наталія Пасічник, для якої ця історія почалася ще зі школи, коли вона від своєї вчительки музики почула про теорію Болеслава Яворського – українського музикознавця, здобутки якого росіяни (чи ж нам дивуватися цьому!) присвоїли собі.
Яворський стверджував, що вся творчість Баха пронизана протестантськими псалмами, мотиви яких він свідомо чи підсвідомо використовував у своїй музиці. Надихнувшись цієї теорією, Наталія Пасічник пропонує своє бачення "Добре темперованого клавіру" Баха, який музиканти називають біблією піаніста.
Навчальний посібник для гри на фортепіано в інтерпретації Наталії Пасічник і вокального ансамблю Calmus з Лейпцигу – це кантата про історію світу. Мушу визнати, що такий погляд на музику Баха дещо розриває шаблони піаністки за освітою (тобто мої шаблони). Вразили своєю професійністю і відкритістю учасники Calmus, які українськими композиціями зі свого репертуару нагадують світові про Україну.
Оновився репертуар і в учасників наступного фестивального дня. Джазовий квартет Беньяміна Шміда з Австрії тепер запалюватиме світові сцени обробками українських народних пісень. Перед виконанням джазової версії пісні "Ой, ходить сон" Беньямін розказав історію, як ця колискова надихнула Джорджа Гершвіна на написання його знаменитої Summertime. А під запальну обробку народної "Шуміла ліщина" хотілося підспівувати і підтанцьовувати.
Наступна тема концерту – національний романтизм у тіні Росії – розкривалася музикою Станіслава Монюшка, Миколи Лисенка і Яна Сибеліуса. Ці три композитори знакові для своїх країн: Польщі, України та Фінляндії. Концерт відбувся у Фінському інституті, у програмках можна було прочитати переклади шведською текстів пісень Тараса Шевченка, Олександра Олеся, Лесі Українки. Ці переклади зробила Наталя Пасічник, але питання перекладів українських письменників іншими мовами, аби про них більше знали, постає не вперше.
Однією з найемоційніших подій цього фестивалю для мене став концерт у бароковій залі Історичного музею Швеції. "Європейський забутий Єрусалим" – так Наталя Пасічник охарактеризувала свій рідний Львів. У виконанні інтернаціонального складу (Назар Плиска – Україна, Магдалена Лучіан – Польща, Софія Муньоз – США) звучали твори композиторів, життя яких було пов'язане зі Львовом.
Наталя Пасічник розказувала про місто, в якому вона і досі мріє жити. Її розповіді супроводжувалися відео: сучасний Львів, Львів 100 років тому… Відкриттям вечора для мене стала "Пісня пісень" Василя Барвінського.
Наприкінці концерту під музику "Мелодії" Мирослава Скорика на екрані з'явилися кадри початку повномасштабного вторгнення. Слухачі концерту були вражені і розчулені. Війна триває і про це неможливо забути.
Не дає про це забути і програма фестивалю. Кожна подія присвячена загиблому на війні українському митцю. Відкриття фестивалю – оперному співаку Василю Сліпаку, закриття фестивалю – диригенту Костянтину Старовицькому…
"У програмі зазначено, що подія присвячена загиблому танцівнику Олександру Шаповалу, можете про це більше розказати?" – звучить запитання із зали після показу балету за творами Лесі Українки та французької поетки Алісії Гальєнн. Це дивовижне відчуття, коли на сцені найстарішого шведського театру CONFIDENCEN декламується українська поезія, а подію відвідує представниця королівської сім'ї – Принцеса Крістіна. Балет – колаборація французьких, шведських та українських митців – сприймається на рівні відчуттів і залишає бажання побачити щось подібне на сценах українських театрів.
30 квітня у Швеції національне свято: зустріч весни, або ж день Святої Вальпургії. Молодь вдягає білі картузи і відривається на повну: хлопці і дівчата розпалюють вогнища, аби символічно спалити у ньому весь непотріб, чоловіки, зустрівши дівчину, піснями освідчуються їй у коханні.
Мені пощастило стати частиною цього "ритуалу", і мушу сказати, це були незабутні враження. Мене запрошено у сусіднє зі Стокгольмом університетське місто Уппсалу. Перед університетом ректор виголошує традиційну промову, все це супроводжується співами і музикою. Відчувається, що традиції народного або близького до народного співу у Швеції шануються, тож не дивно, що український фольк шведам заходить не менше, ніж рідний.
Після камерного перфоменсу Наталії Половинки з її театром слова і пісні у передостанній фестивальний день до мене підходив захоплений місцевий журналіст і розказував, що це було схоже на сеанс психотерапії.
Але повернімося до Уппсали. Після прослуховування вуличних співів ми заходимо перекусити до колоритного ресторану у стилі хард-рок. Власник закладу, дізнавшись, що ми з України, сідає до нас за столик і розказує історію про загиблого сина свого найкращого друга. 24-річний шведський військовий загинув на російсько-українській війні. Коли я згадую цей день, одразу бачу сльози на очах звичайного шведського чоловіка, який плаче через українско-шведську спільну трагедію.
Цього ж дня в Італійському культурному центрі звучить українська та італійська музика бароко і класицизму. І по-новому розкривається ще одна грань українського мистецтва у європейському контексті.
Фестиваль Ukrainian Spring пропонував відвідувачам різні події. Був день показу швейцарсько-української стрічки "Ольга" про українську спортсменку, яка під час Революції Гідності опинилася перед вибором переїхати до іншої країни чи повернутися додому. Головний посил фільму: спорту поза політикою теж не буває.
Показ фільму присвячено загиблому на українсько-російській війні Павлу Лі. Напередодні показу стає відомо, що у Швейцарії з міркувань безпеки скасували концерт пропутінської співачки Анни Нетребко. Але є й трагічна новина про загибель ще одного українського актора Євгена Шумілова. І цей збіг невипадкових випадковостей постійно наштовхує на роздуми і паралелі.
Цих паралелей виявилося вдосталь на виставці у Музеї шведської армії, про яку я вже згадувала. Одразу на вході – графічне зображення Софії Київської, далі – давнє українське вбрання, кобза, Оригінал Конституції Пилипа Орлика латиницею, відеогід історією шведського села Зміївка, що на Херсонщині.
Це село 2008-го року відвідало шведське королівське подружжя, яке ж і відкривало цю виставку. Зміївка, як і Херсон, була під окупацією, нині – під постійними обстрілами, але місцеві мешканці дуже чекають на перемогу, аби відбудувати все, знищене росіянами.
Виставка вже встигла стати предметом обговорення у Швеції. Одна зала у Музеї Армії розповідає про російько-українську війну і про допомогу Швеції Україні. Мешканці міста упродовж двох років зможуть ознайомитися з українсько-шведськими політичними і культурними взаємозв’язками.
В Музеї Армії шведи активно розпитують про сьогодення Зміївки, про історії з вимінюванням скрипки на борошно… А родзинкою екскурсії стали мелодії з Національного архіву Швеції, записані невідомим зміївським скрипалем, розшифровані і виконані Петером Еріксоном.
Мені пощастило застати справжню спеку у Стокгольмі. У найтепліший день фестивалю температура сягнула +25, ми їдемо за місто, у мальовничу місцевість за 100 км від Стокгольма. Тут, у церкві Вестерлефста, гратимуть українські піаністи Антон Бондаренко і брати Роман і Олександр Федюрки. У програмі, окрім світової класики, українські композитори: цього разу звучали фортепіанні твори Віктора Косенка, Левка Ревуцького і Мирослава Скорика. Антон і Роман отримали премію від відомого шведського мецената Андерса Валля, який запровадив цю нагороду для підтримки молодих українських талантів.
Хоча мені страшенно не хочеться від’їжджати зі Швеції, але я з нетерпінням чекаю на концерт-закриття фестивалю. Адже у найкращій концертній залі Стокгольма виступатиме легендарний музикант Гідон Кремер зі своїм оркестром Kremerata Baltica. Гідон має оригінальне вбрання: у квітковий візерунок принту вплітаються жовто-блакитні стрічки.
Це унікальний музикант: чи він грає соло чи оркестрову партію, він завжди випромінює світло. І диригує Кремератою не руками, а поглядом і усмішкою. Музична програма починається з "Реквієму" Ігоря Лободи, який він присвятив Україні (композитор з українським корінням, що працює переважно у Німеччині).
Далі без паузи звучить "Вечірня серенада" Валентина Сильвестрова. Це був момент, коли я завмерла і ніби опинилася в іншому вимірі. Найкраще виконання цього твору, яке я коли-небудь чула наживо. Далі (знову без паузи) твори балтійських композиторів: Рамінти Серксніте, Гедрюса Купревічюса і Арво Пярта.
Після цього публіка захоплено аплодує, і я ще раз переконуюся в тому, як органічно сучасна українська музика вплітається у полотно музики інших європейських композиторів. Наступною звучить прем'єра української композиторки Богдани Фроляк "Зоре моя вечірняя" на слова Тараса Шевченка для скрипки, фортепіано, вокального ансамблю і струнних.
Твір було написано спеціально для фестивалю. Наталя Пасічник цього вечора грала соло на роялі. Богдана Фроляк була у залі і особисто привітала музикантів з першим виконанням свого твору.
Далі Kremerata Baltica грає лірику латвійського композитора Георга Пелеціса і завершує програму хітами Астора П’яццоли. Зала знову вибухає оплесками. Гідон Кремер каже, оскільки вже пізно, то саме час для колискової. Тож завершував фестиваль твір українського композитора Євгена Станковича.
Мені б хотілося теж завершити свою розповідь на цій ліричній ноті. Проте я не можу не сказати знову про політику і дипломатію. На заключному концерті Ukrainian Spring було 16 послів різних країн.
Німеччина, Франція, Італія, Фінляндія, Естонія, Литва, Латвія, Канада, Швейцарія, Астрія, Японія, Хорватія, Португалія, Польща, Бельгія, Румунія, Кіпр, Ірландія, Іспанія – всі ці країни на різних рівнях долучалися до фестивалю. Культурні інститути Італії, Румунії, Фінляндії надавали свої приміщення для подій, брали участь в організації. І тим дивніше було спостерігати нульову активність посла України у Швеції впродовж фестивалю на тлі активностей дипломатів інших країн.
Наталя Пасічник не планує зупинятися на досягнутому. Її мета – мовою культурної дипломатії розказувати світові про Україну. Як влучно зазначила одна із запрошених дипломаток після завершення фестивалю: музика вже давно перестала бути м'якою силою.
