Університет Каразіна – це серце Харкова, а серце рухати не можна. Інтерв’ю з ректоркою вишу

Харківський університет Каразіна впродовж своєї довгої, більше ніж 200-річної історії, пережив чимало злетів та падінь в українській історії, від революцій до світових війн, від окупації та русифікації до національного піднесення і Незалежності.

Війна, яку Росія розпочала 24 лютого, виявилась найбільшим випробуванням на міцність не тільки для української держави, але й для головного університету Харкова.

З перших днів російського вторгнення Харків бомбардували війська РФ, а в новинах щоразу з'являлися звістки про страшні руйнування та людські жертви серед жителів міста. Університет Каразіна, який є однією із візитівок Харкова, не став винятком для російських ракет та снарядів. Частина його корпусів – сильно пошкоджена.

Попри руйнування та подальші обстріли, університет залишається у Харкові. "Українська правда. Життя" поспілкувалася з ректоркою університету Тетяною Кагановською та запитала:

• Наскільки сильно пошкоджений університет Каразіна?
• Як відбувається навчання у закладі в умовах війни?
• Які втрати серед студентів та викладачів в університеті з початку війни?
• Чому університет залишився у Харкові?

Ректорка Каразінського університету Тетяна Кагановська. Фото: Унвіреситет Каразіна

– Як для вас та для університету почалась війна?

– Для мене війна почалась як для мами. У мене троє дітей, і я живу достатньо близько до кордону з Росією. Відчула її відразу, сумніву не було. Я чоловіка спитала: це воно? Він сказав: так, це воно.

Я зрозуміла, що наше життя змінюється, і треба знаходити можливості жити в нових реаліях війни.

У нас 23 тисячі студенті і 5 тисяч викладачів, треба мати чіткий план дій.

Ми зібрались із проректорами. Звісно, ми мали план дій, але одним із найголовніших питань була безпека 5 тисяч українських студентів, які жили в гуртожитках, і ще майже 4 тисячі іноземних студентів.

Тому перше головне завдання – це відправити їх по домівках або принаймні в безпечне місце.

– Як для університету пройшли перші тижні бойових дій?

– Шок був у всіх, ситуація була катастрофічна, був кінець місяця, студенти очікували стипендії, працівники – зарплату, відразу виникла проблема з перерахуванням грошей.

Я особисто дуже вдячна асоціації випускників нашого університету, саме вони спочатку перекинули нам гроші і допомагали з розвезенням продуктів і всіх необхідних засобів для студентів.

Вже на другий день ми отримали першу звістку, що влучили в наш Фізико-технічний факультет, тому що він знаходиться у П’ятихатках – це район, який почали обстрілювати першим.

У нас там гуртожиток. Перше моє запитання як ректора було: "Всі живі?" Так.

Потім у нас був дуже напружений тиждень, тому що влучили в облдержадміністрацію, ударною хвилею зачепило два наших корпуси, які розташовані поруч.

Наступного дня прямим влучанням зруйнували наш корпус економічного факультету. Потім ще була наша бібліотека, Музей природи, але вони не сильно постраждали.

Дуже сильно постраждав наш спорткомплекс "Каразінський", його просто знищено. Останнім постраждав наш Інститут державного управління на Московському проспекті.

Ви знаєте, цей тиждень у мене було відчуття, що ще трошки, і ми залишимось без університету. Але це емоції. Насправді якщо порахувати, в тих корпусах були чотири з двадцяти трьох інститутів та факультетів університету.

Я впевнена, що, дай Боже, закінчиться війна, ми будемо їх відновлювати і відновимо.

– Чи контактували ви щодо цього з Кабміном та Міносвіти? Скільки приблизно знадобиться коштів на відбудову університету?

– Приблизно ми оцінюємо, але розуміємо, що це зараз дуже важко зробити.

Я можу сказати, що МОН також перебудувалось під нові реалії спілкування з ректорами, у нас зразу сформувався чат, де ми повідомляли інформацію про те, що в нас відбувається.

Спочатку це була просто інформація, зараз ми вже заповнюємо форми.

Приблизно на відбудову нам потрібно 3,5 мільярди гривень. Але в цю суму не враховано обладнання. Ми не до кінця розуміємо, що всередині можемо відновити.

Ми порахували, скільки наших викладачів залишилась без житла – і це також втрати для університету. Для того, щоб наші викладачі повернулись працювати, ми повинні їм надати якесь житло.

Якщо матеріально оцінити, то дуже серйозно постраждали три корпуси, спорткомплекс "Каразінський" та два гуртожитки із дев’яти.

Зруйнований корпус економічного факультету. Фото: Унвіреситет Каразіна

– Ви написали про своє тверде рішення залишитись в Харкові, хоча до цього були чутки про ваш можливий переїзд. Чи все ж є умови, за яких переїзд можливий?

– Окупацію не рахуємо, віримо, що Харків залишиться українським містом і віримо в ЗСУ. Я кожного дня спілкуюсь із головою військової адміністрації (Олег Синєгубов – ред.).

Університет Каразіна для Харкова – це символ і серце міста. Це був шок, коли я побачила новину про наш можливий переїзд, мені донька подзвонила, яка є студенткою нашого університету і запитала, чи ми переїжджаємо.

Потім телефонували знайомі із США, з Німеччини із запитанням: "Так що, будуть здавати Харків?". На моє питання чому, була відповідь, що переїжджає університет Каразіна.

Розумію щире бажання допомогти, занепокоєність, турботу про університет, насамперед з огляду на безпеку людей. Але університет нікуди не переїжджає, бо він дійсно є серцем Харкова, а серце рухати не можна.

– Як університет підтримує зв’язок зі студентами та викладачами?

– Зараз ми всі спілкуємося віртуально, наші студенти знаходяться в різних куточках України, зокрема й викладачі.

Ми спочатку убезпечили студентів, порахували наших викладачів, надали допомогу тим, хто захотів поїхати. При чому я це бажання дуже розумію, ми всі маємо межу нашого страху, і я не можу наполягати на тому, щоб усі викладачі залишились у Харкові.

У мене було питання до людей, які мали відповідальність, і, на жаль, просто зникли, залишивши університет без можливості працювати. Певний час була паралізована робота університету через те, що залишилось лише два бухгалтери.

Не працювали сервери через знеструмлення головних корпусів після першого потужного удару по центру Харкова, ми шукали добровольців, які б допомогли нам відновити роботу.

Вибиті вікна в Каразінському університеті. Фото: Унвіреситет Каразіна

– Викладати в сьогоднішніх умовах – це виклик…

– Мені здається, якщо викладач знаходиться в безпечному місці, він буде більше віддавати студентам і емоцій, і позитиву. Це ж стосується і студентів.

Двоє моїх старших дітей – студенти університету Каразіна, і коли ми через якийсь час відійшли від стресу, то зрозуміли, щоб пережити це і наблизити нашу перемогу, потрібно кожного дня вставати і робити те, що ти можеш. Тобто ми повинні надавати освітні послуги, а студенти повинні вчитись.

Ми зараз готуємось до різних варіантів, вступна кампанія може проходити дистанційно, ми будемо шукати можливість видати дипломи, у нас є іноземні студенти, яким я насправді дуже вдячна.

Ми провели опитування, і у нас 80% іноземних студентів продовжують навчатись разом із нами. Навіть ті, хто зараз за кордон поїхав, просять, щоб їх не відраховували, бо хочуть закінчити Каразінський університет. Це надихає, це вселяє впевненість в тому, що дійсно все продовжується і буде продовжуватись завдяки студентам та викладачам.

У нас один викладач веде свої пари зі сховища, саме через це у мене жодного дня не було сумніву. Ситуації у людей різні, але працюємо попри війну. Ми всі об’єднались, всі згуртовані.

Зараз у нас освітній процес іде, є враження, що присутність зараз більша, ніж була під час пандемії.

– Скільки студентів залишилось у Харкові?

– Усіх студентів з інших міст ми зразу відправили по домівках. Зараз у Харкові залишилося тільки 56 студентів, які забезпечені усім.

Студенти-харків’яни були на зв’язку зі своїми кураторами груп та деканатами, хтось із родинами виїхали, але й дуже багато залишилося.

На базі нашого "Karazin Students Hall" був створений гуманітарний штаб. Нам допомагають наші партнери з Польщі, з Данії, Британії, Словаччини. Крім наших студентів та викладачів, ми допомагаємо і нашим захисникам та госпіталям.

– Які втрати серед викладачів та студентів?

– У нас є напрям розшуку, і кожен тиждень ми оновлюємо Google-форму, в якій кожен студент вказує місце, де він знаходиться. Дуже хвилювалась за студентів, які не виходили на зв’язок, особливо з таких міст, як Маріуполь, Ізюм.

Радіємо, коли студенти, про яких не було відомостей, знову на зв’язку, і кажуть, що живі, тобто ми відстежуємо інформацію.

Але є і дуже сумні звістки. Під час евакуації з Ізюму разом з батьком загинув студент 3 курсу інституту екології Вадим Павленко.

У Харкові від інтенсивних обстрілів міста загинули професор-економіст з інституту держуправління Олег Амосов, доцент-фізик Костянтин Мягкохліб, старший викладач хімічного факультету Олександр Корсун.

У теробороні загинули студент-географ Олег Янковський, доцент Олександр Безуглий, викладач Геннадій Генкін.

Гинуть і випускники нашого університету: відомо про загибель у складі тероборони нашого випускника факультету іноземних мов Артема Комаря, у складі збройних сил випускників історичного факультету Юрія Красовського та Сергія Заїковського, випускників факультету іноземних мов Валерія Музики та Микити Ситника.

Страшно, але наша інформація може бути не повною. З деякими студентами, що перебувають на тимчасово окупованій території чи в зоні бойових дій, подекуди немає зв’язку.

– Чи багато студентів пішли захищати країну? Як вони продовжуватимуть навчання?

– Наші студенти та викладачі завжди були справжніми каразінцями. Звісно, у нас є наші викладачі і студенти, які пішли і в ЗСУ, і в тероборону і займаються волонтерством.

Ми зараз обговорюємо можливість їх підтримати: за бажанням, перевести їх з денної форми на заочну, або надаємо академвідпустку. Тут, як вони хочуть, ми йдемо на зустріч.

Серед викладачів виїхали з країни не більше 10%, але можу сказати, що тут всі як один, як тільки буде можливість, будуть повертатись.

Мені здається, що той, хто хоч трішки попрацював або провчився в Каразінському, обов’язково повертається в Харків, це особливе місто, і університет у нас особливий.

Тетяна Кагановська та випускник Каразінського університету, командир 58-ї окремої мотопіхотної бригади оперативного командування "Північ" Дмитро Кащенко, який отримав від Володимира Зеленського звання Героя України. Фото: Унвіреситет Каразіна

– Ви вже відновили навчання? Чи схоже воно на "ковідну" дистанційку?

– Ця дистанційка просто не може нагадувати "ковідну", тому що зараз немає можливості проводити заняття згідно з розкладом. Єдине, чому ми дійсно вдячні, коронавірус нас дійсно підготував, ми всі вже добре орієнтуємось у Zoom, в Google Сlassroom та Google Meet, в Moodle.

Ми 18 березня збирали черговий ректорат – це перший раз, коли я запитала, чи залишаємось в Харкові. Ми вирішили, що залишаємось. Одразу відновити навчальний процес нам не вдалось через проблеми із знеструмленими серверами.

Тому коли в нас все відновилось, ми з 28 березня розпочали дистанційне навчання. Воно зараз, на відміну від ковідного, проходить переважно в асинхронному режимі, тобто не за розкладом.

Але потім мені почали писати викладачі із проханням дозволити їм проводити заняття онлайн за згодою студентів.

Тому у нас зараз є лекції онлайн, там де немає такої можливості, то звісно в асинхронному режимі: викладач дає завдання, студенти, коли їм зручно, виконують.

Ми переглянули наші навчальні плани, замінили ту роботу, яку неможливо виконати, це дипломні роботи. Ми проголосували на засіданні вченої ради і замінили їх комплексним іспитом. Все, що можемо, зараз переносимо на наступний семестр, це стосується тих курсів, які не випускаються.

А там, де необхідна присутність студента в лабораторії, це в таких спеціальностях, як хімія, фізика, ми все максимально перенесли на наступний навчальний рік. Ми вже мали такий досвід при ковіді, я думаю, що проблем не буде.

Мене інколи питають, чи, мовляв, буде такий диплом справжнім. Але ж ми не просто вчимо навичкам і вмінням, ми вчимо каразінців вчитися, і я думаю той хто хоче, буде вчитись, бо він це робить для себе.

– Яка ситуація з фінансуванням університету, чи є зараз можливість платити зарплати та стипендії?

– У нас була затримка в лютому-березні, коли під обстріли потрапила державна адміністрація і в нас знеструмило два корпуси.

Саме тоді з’явилась і інформація, що ми начебто переїхали. Ми розглядали переїзд як варіант, якщо ми не змогли б відновити в нашому корпусі бухгалтерські сервери, щоб виплатити стипендії і зарплати.

Ми трохи із затримкою, але в березні все виплатили. Тобто в нас заборгованостей практично немає крім однієї, але це стосується усієї України – соціальні стипендії.

Усі університети зараз про це пишуть, ми не отримуємо на них гроші, але я розумію, що соціальні управління в деяких областях мають значні проблеми на місцях через війну, а нарахування соціальних стипендій дуже від них залежить. Маємо надію, що ситуація буде вирішена.

Я не можу сказати, що все добре, ситуація змінилась. Наш бюджет складається зі загального і спеціального фонду. Загальний фонд – це те, що ми отримуємо від міністерства, і тут зараз ми все отримуємо вчасно.

Спеціальний фонд складається з коштів фізичних і юридичних осіб, перш за все, за сплату контракту. І тут така ситуація, що у людей зараз може не бути грошей, всі знаходяться в різних ситуаціях.

Хтось має можливість оплатити, хтось в дуже великій скруті. І, звісно, якщо є така можливість, за запитом ми будемо шукати можливості відтермінувати. Відраховувати за заборгованість по контракту нікого не будемо!

Відтермінувати не можемо для студентів випускових курсів в період початку підсумкової атестації, але є законна можливість піти в академічну відпустку та закінчити освіту дещо пізніше, щоб всі сторони виконали свої зобов’язання.

Спеціальний фонд – це, перш за все, зарплата викладачів, які працюють інколи не із самих безпечних місць. Але всі зараз знаходяться в скрутному становищі.

Знищений військами РФ спорткомплекс Каразінський. Фото: Унвіреситет Каразіна

– Які проблеми у вищій освіті породила війна? Перше, що спадає на думку – вступна кампанія.

– Я 18 років пропрацювала деканом юридичного факультету нашого університету, і завжди було приємно, коли діти приходили і обирали саме університет. Не просто спеціальність.

Мені здається, коли людина зорієнтована, то і перспективи будуть. Звісно, буває по-різному. Тому зараз всі хвилюються про вступну кампанію.

Польща та інші країни допомагають, запрошують наших студентів і викладачів, але насправді ми розуміємо, що буде відтік студентів.

Мені здається, що Україна завжди мала потужну наукову школу, і не дарма ми завжди були сильними і презентували нашу країну за її межами.

А про Каразінський навіть і казати нічого не треба, це відомий освітній бренд, тому той хто мріяв вступити в Каразінський, все одно буде до нього вступати.

Звісно, може не бути так, як минулого року. Ми не впевнені, що всі наші абітурієнти будуть вступати в нашій країні. І я розумію всіх батьків, тому що хочуть безпеку своїм дітям і вони будуть шукати такі можливості.

Але що ми можемо зробити в державі, щоб вона скоріше відбудовувалась та відновлювалась? Повірити державі і навчальним закладам. Підтримуйте українське, залишайтесь в Україні та відбудовуйте оновлену державу і міста.

– Що думаєте про цьогорічний варіант вступних тестів, які підготували в УЦОЯО і МОН?

– Ви знаєте, чому саме українська мова та література і математика? Ці предмети важливі, але ще й усі випускники в школах готувались до ДПА з цих предметів, навіть якщо планували вступати на інші спеціальності.

Я, думаю, скласти тест, який все одно потрібно здавати, зможуть усі. Дай Боже, щоб просто була можливість. Під час пандемії абітурієнти складали тести у масках, теж хвилювались, але нічого, зараз навчаються.

З історією ж ситуація інша, не всі до неї готувались, тому що вона в ЗНО була дисципліною на вибір. Але мені здається, що це надважливо. Бо ми прямо зараз є авторами нової історії України. Що ми можемо зробити? Ми повинні її вивчити і бути її співавторами.

Буде дуже прикро, якщо Польща та інші європейські країни відкриють можливість вступу для наших майбутніх першокурсників без ЗНО. Наші діти емігрують, поїдуть жити в інші країни, а це майбутнє України. Більшість не повернеться, а нам ще Україну розбудовувати.

Я вважаю, що кожен громадянин повинен мати державницьку позицію, тобто насамперед відстоювати інтереси держави і підтримувати українську освіту.

Михайло Загородній, УП.Життя.

Вас також може зацікавити:

8 закладів освіти з Донбасу переїхали до Дніпропетровської області

Шкарлет назвав умову для проведення спрощеного ЗНО-2022 онлайн

Яким буде ЗНО-2022 з історії України? Завдання, оцінювання, підготовка

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.