"Ти або в ЗСУ, або для ЗСУ". Історія сапера, який втратив дві ноги та отримав тяжкі поранення

Петро Буряк 16 років працював далекобійником за кордоном, не мав бойового досвіду та не служив в армії. Однак з перших днів повномасштабної війни повернувся в Україну та пішов у військкомат. Так він потрапив до 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.

Чоловік був водієм та виконував завдання разом з групою саперів.

Одного дня його життя поділилось на "до" та "після". Виконуючи завдання на Херсонщині, захисник підірвався на міні. Внаслідок цього втратив ноги та отримав важкі поранення.

Про реабілітацію, життя на протезах та амбітні плани Петро Буряк розповів "Українській правді. Життя".

Фото: SuperHumans Center

Війна в Україні застала за кордоном

Петру Буряку 39 років, він народився та виріс на Львівщині. Закінчив ПТУ №53 у Львові, де вивчився на автослюсаря. До війни чоловік працював далекобійником, об'їздив 62 країни світу та навіть не міг уявити, що опиниться у війську:

"У мене звичайне життя було: робота, дім, робота. Їхав в рейси на 3-4 місяці, а потім на місяць повертався додому. Не міг подумати, що я колись буду в армії служити".

Життя до та під час служби Петра

Новина про повномасштабне вторгнення застала його під час роботи в Іспанії. Тієї ночі він слухав українське радіо і дізнався про жахливу звістку. Вже о 6 ранку Петро зателефонував до менеджера і сказав, що пише заяву на звільнення, збирає речі і повертається в Україну. Опинившись вдома, чоловік пішов у військкомат, що у Яворові.

"Тоді мене розподілили до 80-ї десантно-штурмової бригади. Спочатку залишили на охороні військкомату майже на 2 тижні. Потім перевели в 24-у бригаду, я був водієм саперів, але сказав, що навчуся і буду разом з хлопцями виконувати завдання",– говорить Петро Буряк.

Поранення та реабілітація

Разом з побратимами Петро Буряк виконував завдання біля Бахмута, Попасного, Донецька, Запоріжжя. Поранення отримав на Херсонщині. Боєць не пам’ятає два дні до вибуху та сам момент трагедії.

Три тижні він перебував у штучній комі, 5 разів опинявся на межі життя та смерті. Петро Буряк отямився вже у лікарні в Одесі:

"Хлопці розказували про ті два дні, що я не пам'ятаю: ми були на Херсонщині, і нас цілодобово бомбили. Після того, що сталося, хлопці розказували, що я був при тямі, розмовляв з ними весь час. Кожні три хвилини питав, чи мої хлопці, з якими я був в групі, живі і що машині капець", – розповідає Петро Буряк.

Реабілітація Петра

Пізніше Петра доправили до Львова, де його ще раз прооперували, потім боєць проходив реабілітацію та протезування у Superhumans Center. Воїн переконаний, що варто не лінуватися, а працювати над собою:

"Потроху розроблявся, працював над собою, їздив в спортзал, спочатку ногами махав туди сюди, виконував легенькі вправи. Головне, треба для себе зробити пріоритет, що ти хочеш. Я для себе вибрав пріоритет – сім’я і побратими, яким потрібна допомога".

Читайте також: Стрибок від радянщини: як в Україні розвивається тактична медицина

Для Петра Буряка підтримкою, опорою та мотивацією є діти та дружина. Він пригадує як донька приходила до нього в госпіталь:

"Мала прийшла провідати, взяла так за штанку (штани – ред.) помацала. Каже, "татко, а тобі коли зроблять ноги, ти будеш як робот?" Відповів ствердно.. А вона мені : "ти не переживай, ми ще будемо бігати".

Зараз Петро продовжує працювати над собою. Будинок переобладнав повністю під себе, щоб було зручно пересуватися на візку. На вулиці чи деінде чоловік пересувається на протезах. Серед незручностей, з якими зіштовхується, називає сходи, адже вони високі для вільного пересування, також є проблема з пандусами, які не пристосовані для нормального користування ними.

Нове покликання та підтримка ЗСУ

Попри те, що Петро не може повернутися до побратимів, він хоче далі допомагати виборювати перемогу. Нині він створив благодійний фонд "Незламні воїни", де разом з дружиною та дітьми збирає захисникам кошти на автомобілі, амуніцію та інші потреби.

"Хлопцям треба допомога. Я сам знаю, що таке машина на фронті. Якби на момент, коли стався вибух у нас не було другої машини, то мене би не врятували. Авто на фронті – це життя", – каже Петро Буряк.

Нині Петро передав на фронт 7 автомобілів та продовжує співпрацювати з військовими, щоб забезпечити їх всім необхідним:

"Я не можу вже робити те, що я робив з хлопцями, але я можу їм інакше допомогти і це врятує чиєсь життя. Головне, один одному допомагати, має бути єдність цілої нації. Зараз є два варіанти: ти або в ЗСУ, або для ЗСУ".

Військовим, які отримали поранення чи пережили ампутацію Петро радить не здаватися, працювати над собою, жити заради своєї родини та побратимів і щойно є можливість допомагати їм виборювати перемогу.

Альона Ягольник для УП.Життя

Читайте також: Дружина сказала: "Відрощуй ноги". Як почувається перший в Україні пацієнт з протезами, вживленими в кістку