"Тримати вдома прах – морально дуже важко". Чому в Україні досі немає Національного меморіального військового кладовища

У червні минулого року Україна почала повертати тіла загиблих захисників Маріуполя. Але сім’ї понад рік не можуть поховати своїх героїв, тому що в Україні досі немає Національного меморіального військового кладовища.

Багато сімей очікували на НМВК у Києві та сподівалися, що вже в кінці літа у Биківні відбудуться перші поховання.

Однак за пів року очікування виявилось, що ця ділянка не підходить і будівництво може бути ризикованим.

Кабмін ухвалив нову ділянку – біля Південного кладовища у Гатненській громаді Фастівського району Київської області, неподалік від села Віта-Поштова.

Сім’ї почуваються зневаженими. Вони у розпачі через виснажливе очікування – дехто готовий їхати в Биківню і копати могили самотужки.

Колаж: Андрій Калістратенко/УП

Родини звинувачують Офіс президента у "гальмуванні" НМВК, очільницю Міністерства у справах ветеранів – у проваленій комунікації, а Український інститут національної пам’яті – у різкій зміні думки щодо розташування цвинтаря.

Їх обурює й те, що Володимир Зеленський досі не підписав закон №9240, який одноголосно підтримала Рада.

"Українська правда. Життя" розбирається, чому в Україні досі немає Національного меморіального кладовища для гідного поховання воїнів, чому сім’ї загиблих понад рік ходять "бюрократичними колами пекла" і як держава може виправити ситуацію.

"Тримати вдома прах – морально дуже важко"

Віра Литвиненко уже понад рік не може поховати свого сина. Його прах досі зберігається у крематорії.

Вона – голова громадської організації родин загиблих захисників України "Серце нАЗОВні" та одна з багатьох жінок, які чекають на поховання своїх загиблих героїв.

Її син Владислав з позивним "Вектор" загинув 23 березня у бою поблизу драмтеатру під час оборони Маріуполя.

"Передача тіл почалась у червні. Про нашого сина повідомили тільки 14 жовтня, був попередій збіг ДНК. 5 листопада відбулася кремація.

Я досі не можу поховати сина. Особисто для мене це було важке рішення – кремувати тіло, не мати могили, але ми очікували на кладовище. І так багато хто з родин. Бо тримати вдома прах – морально дуже важко", – розповідає жінка.

Фото: Ліля Гончарук/Суспільне

Ще одна мати загиблого азовця Неля Шастун, учасниця ГО "Жінки зі сталі", чекає на перепоховання старшого сина Ігоря, який загинув у Маріуполі 1 квітня 2022 року.

Неля не змогла жити з прахом сина в одній кімнаті – довелося тимчасово поховати урну.

Перший обмін тілами захисників Маріуполя був на початку червня 2022 року.

Багато тіл були кремовані, але деякі досі зберігаються у морзі. Через війну точна кількість не може бути названа.

Патронатна служба "Азову" купила дороге обладнання для моргу і рефрижератор, а суми за зберігання тіл обраховувались в мільйонах гривень.

"Зараз вже нам трошки простіше, тому що немає такого напливу тіл. Ми перевезли частину тіл на зберігання у рефрижератори за містом. Це оплачує Червоний Хрест і КМДА", – каже Олена Толкачова.

За створення кладовища борються 6 громадських організацій, створених сім’ями полеглих військових. Особливо його потребують сім’ї, які втратили житло та виїхали з окупованих територій.

Загиблих, які не можуть отримати своє останнє пристановище, стає більше.

Сім’ї очікують, що меморіальне кладовище стане місцем для поховання і вшанування пам’яті бійців, аналогічно до Арлінгтонського кладовища у передмісті Вашингтона. І його важливо збудувати якнайшвидше.

Де мав бути "український Арлінгтон"?

Арлінгтонський національний цвинтар. Фото: Marc Perrella/GettyImages

Проєкт створення кладовища почався ще з 2015 року з відповідного рішення уряду. Обговорення вкотре ініціювали після завершення оборони "Азовсталі", а також у червні минулого року, коли Росія почала повертати тіла.

Сім’ї бійців та Патронатна служба "Азову" просили про створення кладовища, щоб поховати рідних разом із їхніми побратимами.

За ідеєю, на цвинтарі мають бути поховані не лише захисники Маріуполя чи вбиті в Оленівці азовці, а всі полеглі військові з інших підрозділів, чиї рідні захочуть поховати їх там.

Законопроєкт про НВМК був ухвалений у 2022 році після декількох років його адвокації в парламенті. Кабмін передбачив на створення кладовища 65 мільйонів гривень у держбюджеті на 2023 рік. Уряд створив державну установу "Національне меморіальне військове кладовище".

27 жовтня 2022 року Київрада затвердила локацію – урочище "Лиса гора" у Голосіївському районі Києва. Віра Литвиненко каже, що ця ділянка сподобалась не всім, але сім’ї були згодні на будь-який швидкий варіант у центрі міста.

Тоді проти виступив уряд, Інститут нацпам’яті, екологи та самі кияни. "Лиса гора" – це регіональний ландшафтний парк і заповідник, а також відоме "субкультурне" місце для киян. Тож земельна комісія Київської міської ради відмовилася від цієї ідеї.

"Ми вирішили, що погодимося на "Лису гору", тому що наші хлопці пережили пекло в Маріуполі при житті. Ніякі казки про відьом не будуть перепоною. Місцевість там гарна, до центру рукою подати. Місяці очікувань, "Лиса гора" – ні", – згадує Віра Литвиненко.

Потім Мінкульт спільно з КМДА запропонували розташувати меморіальний комплекс на "Співочому полі", але і ця локація не підійшла.

"Ми не хотіли кладовище за межами Києва. У нас багато киян, багато хто переселенці з Маріуполя. Була вимога, щоб це було в межах Києва. Зробили виїзд на ВДНГ, там сказали, що неможливо. Були на Берковцях – там забудовник буде проти і будуть суди-пересуди роками.

Тоді проговорювали Чайки за межами Києва, але це дуже незручно. Проговорювали і Південне кладовище, але нам сказали, що це найбільш проблемна ділянка, бо там нібито підземні води і можуть бути суди через Смарагдову мережу. Биківня нам не дуже сподобалася, тому що це околиці, але все-таки це було у межах Києва", – каже Віра Литвиненко.

У березні київська мерія оперативно виділила у Биківні землю з цільовим призначенням під меморіальне військове кладовище. А 2 травня 2023 року Рада проголосувала за законопроєкт №9240, який спрощує вирішення земельних та будівельних питань для створення НМВК у Биківні.

"Нам сказали, що Биківня – найкращий варіант, і ми погодилися за умови, що це буде якнайшвидше. Нам неофіційно пообіцяли у Мінветеранів, що можливі поховання навіть на кінець літа, якщо президент швидко підпише закон.

Місяць пройшов, нічого не відбулося. Інститут нацпам’яті почав висловлюватися, що там можуть бути масові поховання, потрібні дослідження. Я попросила – зробіть спочатку 5 гектарів і паралельно досліджуйте.

Ми ціле літо чекали. У червні була акція на Майдані. Нуль реакції. Від ОП не було відповіді на листи. Коли визріло питання Південного, вони надіслали формальну відписку", – пригадує Віра.

В Офісі відповіли, що закон на підписі президента і до родин дослухаються. А в серпні Мінветеранів зібрало родини загиблих і повідомило, що кладовище планують створити у Гатненській громаді.

Заповідник "Биківнянські могили" повідомив, що військове меморіальне кладовище неможливо збудувати в Биківнянському лісі у стислі терміни, адже там ще можуть бути старі поховання жертв сталінського терору.

19 серпня 2023 Кабмін ухвалив постанову №870, затвердивши Порядок реалізації проєкту кладовища – вже у Гатненській територіальній громаді на Київщині, а не в Биківні.

Сімʼї негативно налаштовані до цієї локації. Вони просять досліджувати ділянку біля "Биківнянських могил" паралельно з першими похованнями.

"Навіть якщо там залишиться 45 гектарів, кладовище довго буде заселюватися. Якщо потрібно дослідити, ми готові зібрати необхідні гроші і нехай вони роблять розкопки", – каже керівниця Патронатної служби "Азову" Олена Толкачова.

Читайте також: "Вони не ховались, взяли зброю і пішли". Історії загиблих добровольців "Деймоса" і "Шкіпера", чиї рідні досі не отримали виплат і статусу

Що не так із Биківнею?

Фрагмент презентації НМВК у Биківні від Мінветеранів

Офіційною причиною відмови від Биківнянської ділянки є ризик, що там можуть бути масові поховання жертв сталінських репресій.

У Мінветеранів кажуть, що всі етапи досліджень, пошукові роботи та можливі ексгумації людських останків займуть від 18 місяців, що зупинить можливе будівництво кладовища.

"Це неприйнятно довго в умовах крайньої необхідності побудови НВМК. Водночас до проведення цих досліджень немає можливості розпочати проєктні та інші роботи зі створення НВМК.

За умов належного фінансування, роботи зі створення НВМК на ділянці Биківнянського лісу можуть бути розпочаті не раніше 2024-2025 років", – йдеться у відповіді на запит УП. Життя.

Інститут нацпамʼяті також не радить будувати цвинтар у Биківні через невелику площу. Після відступів земельна ділянка суттєво зменшилась.

На пресконференції йшлося, що ділянка має сягати 300 гектарів. Коли обговорювалась Биківня, передбачали щонайменше 100 гектарів. Утім, за словами Дробовича, після всіх відступів залишилось би 45-50 гектарів.

Для порівняння, Берковецький цвинтар у Києві сягає 152 гектарів, на Південному загальна ділянка сягає понад 250 га, а площа, яку виділять під НМВК, більша за 100 га.

"Первинно ми говорили про понад 100 гектарів, тому що це цвинтар на століття, який буде стосуватись не тільки цієї війни, а й борців за незалежність, і українських миротворців.

За останніми підрахунками архітектора, після того, як ми передбачили буферну зону, там залишилось менше 50 гектарів. Це менше за звичайний міський цвинтар", – каже голова Українського інституту національної памʼяті Антон Дробович.

Також УІНП стурбований недоліками в законопроєкті 9240 і вважає його ухвалення дуже ризикованим.

Презентація: Мінветеранів

Містобудівні умови передбачають, що для будівництва будь-якого об'єкта необхідно дотриматись низки процедур, зокрема стосовно охорони спадщини (провести всі дослідження, встановити буферну зону тощо).

Однак законопроєкт №9240 передбачає, що проєктування Національного військового меморіального кладовища здійснюватиметься "без одержання містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок".

"Ми чітко сказали, що не можна скасовувати містобудівні умови та обмеження, бо це означає, що хтось може провести ці роботи навіть не дослідивши ділянку. Якби це була якась інша ділянка, тільки ліс, як біля Гатного, окей, враховуючи необхідність швидкого створення кладовища. Але поряд із заповідником скасовувати містобудівні умови – це нонсенс", – додає Дробович.

УІНП повідомив про ці застереження Кабінету міністрів та Верховну раду. Втім, їх не врахували, і ВР ухвалила законопроєкт у початковому вигляді.

Читайте також: Можуть бути неексгумовані тіла: у Биківні не зможуть швидко створити військове кладовище

Як провалилась комунікація з сім’ями загиблих

Найважливіше у питанні кладовища – місце і час. Родини загиблих вважають, що їх знову змушують ходити "бюрократичними колами пекла".

"Коли 24 лютого хлопці взяли зброю і пішли обороняти Київ та Маріуполь, у них не питали ні документів, ні дозволів. Вони пішли і захищали свою країну. Зараз ми підходимо до другого року війни і влада не може за весь цей час знайти ділянку, розібратися з розкопками, з екологами, з історичними пам'ятками.

Це інституційна неспроможність зробити простий крок – побудувати військове кладовище, яке не потребує якихось величезних монументальних споруд", – каже Олена Толкачова.

Вона додає, що якби не провальна комунікація з боку міністерки ветеранів, родини можливо не були б так негативно налаштовані щодо Київської області.

"У Мінветеранів є люди, які зі шкури вилазять, щоб допомогти родинам. Тут конкретно міністерка провалила все, що тільки можна. В чому була велика проблема пані Лапутіної – вона дозволила собі сказати родинам, і це було записано, що "ви хочете хайпанути". Після цього у них вже впала планка.

Як можна сказати матері загиблого, що вона хоче хайпанути, вимагаючи швидкого будівництва меморіального кладовища? Треба бути делікатними з родинами загиблих, тримати себе в руках і не давати волю емоціям. Розбиратись у питанні і не обіцяти те, чого не можна зробити," – каже Толкачова.

Також ситуацію погіршує те, що немає офіційної позиції Офісу президента. Віра Литвиненко писала листи президенту, голові Верховної Ради Стефанчуку, але не отримала відповіді.

"Якщо по Биківні все підготовлено, є закон, тільки підпис президента потрібно, ми б мали змогу в цьому році поховати своїх героїв. І раптом на 180 градусів все помінялось. Чому президент не підписав закон? Чому на мій лист від 16 червня немає відповіді?

Лапутіна взагалі сказала, що ви за хайпом сюди прийшли. Відчуття, що нас просто зневажають", – каже Віра Литвиненко.

Від редакції: УП. Життя не вдалося поспілкуватися з міністеркою Юлією Лапутіною особисто, але ми готові вислухати та представити її позицію.

Позиція Інституту Нацпам’яті

Голова УІНП Антон Дробович каже, що Інститут займається питаннями меморіального військового кладовища вже багато років. Однак у цьому питанні потрібно зважати на загальну логіку поховань.

У 2015 році був створений урядовий план, який стосувався увічнення пам’яті борців за незалежність. Він передбачав, що Інститут опрацьовує питання створення національного військового кладовища.

"Інститут серед багатьох виконавців цього плану виконав усі свої пункти. Зокрема, розробив концепцію військового меморіального кладовища і загалом концепцію вшанування захисників України, яка передбачає три етапи. Це дуже важлива деталь, яку часто ігнорують", – пояснює Дробович.

Заповідник "Биківнянські могили". Фото: "Новинарня"

Інститут розробив рекомендації для органів місцевого самоврядування щодо створення та впорядкування секторів військових поховань на місцевих цвинтарях в усіх областях країни – це перший етап.

Другий рівень – це пошанування на національному рівні, тобто створення НМВК.

"Родина може вибрати, поховати захисника у військовому секторі місцевого кладовища в місті чи селі, де вона живе, або на Національному військовому меморіальному кладовищі. По цьому пункту Інститут спільно з Мінрегіоном та Міноборони напрацьовував і розробив законопроєкт, який був ухвалений у 2022 році.

Хочу підкреслити, що ми витратили роки на те, щоб розробити цей законопроєкт, який прийняв парламент", – каже Дробович.

Третій рівень пошанування – це національний пантеон. Дробович пояснює: це має бути символічне місце у Києві, де можуть бути буквально декілька поховань – рівня князя Володимира чи гетьмана Скоропадського. Цю концепцію також передали уряду.

Місцем для створення НМВК первинно вважалася ділянка біля Південного цвинтаря на Київщині, неподалік від села Віта-Поштова. А у 2022 році ухвалили закон про НМВК, де не вказувалось чіткого розташування.

"Біля Гатного є велика земельна ділянка поряд з Південним кладовищем. Там уже є цвинтар, тому санітарні норми як мінімум будуть дотримані.

Також у Києві є військові сектори, і має бути пантеон. Трирівнева інфраструктура на рівні держави забезпечує належне пошанування захисників України. І хочу підкреслити, що навіть за мого попередника Вʼятровича у 2015-2019 роки основне місце, яке розглядалось для меморіального військового кладовища, було біля Віти Поштової", – заявив Дробович.

Биківня розглядалася серед переліку ділянок, які опрацьовувала міська влада і Мінветеранів.

"Серед запропонованих у 2023 році ділянок, Биківнянська ділянка дійсно здавалась найбільш придатною на перший погляд. Загалом ми підтримали тоді це рішення, тому що питання було невідкладне. Але пізніше, коли був напрацьований законопроєкт щодо Биківні, в ньому передбачалося відмінити містобудівні умови та обмеження, а також виявилось, що ділянка під поховання зменшилася в рази. Ми чесно сказали, що так не годиться.

Ми звернулися до міністерства культури, до заповідника "Биківнянські могили", щоб додатково перевірити ризики", – каже Дробович.

За його словами, на перших етапах Інститут запевняли, що кладовище будуватимуть з дотриманням усіх відступів, санітарних умов.

За місяць після обговорення, 27 квітня, зʼявився проєкт закону, в якому скасовуються містобудівні обмеження. Відтоді УІНП не підтримував цю ділянку.

Фото: Міністерство у справах ветеранів

"У березні нам кажуть: всі роботи будуть проведені. Попереду ще весь літній сезон. Якщо буде великий відступ і будуть проведені роботи – окей. Архітектор погодився зробити відступ від Биківнянських могил, який би дозволив максимально убезпечити, хоча повністю це все одно не знімало б ризики.

А тут приходить законопроєкт, яким скасовуються містобудівні умови. Уявіть, ми почнемо копати могили і знайдемо масові поховання – процес зупиниться на роки", – каже Дробович.

За його словами, у кожної родини є два варіанти: поховати загиблого в будь-якому місті чи селі у військовому секторі, або на НМВК, місце створення якого визначає Кабмін.

Інститут нацпам’яті вважає ділянку біля Південного оптимальною, бо вона має достатню площу, перебуває у державній власності та поруч є зручна розв’язка.

Таких великих цвинтарів, як НМВК, не будують у місті. Водночас меморіал або пантеон може бути створений у Києві, а також Інститут нацпам'яті готовий ініціювати створення окремого військового цвинтаря комунальної форми власності у столиці, каже Дробович.

"Буде ціле велике кладовище на понад 100 гектарів, на якому всі охочі можуть поховати своїх загиблих. Це, до речі, спростовує претензію, що могили хочуть "розпорошити".

Якщо є екологічні застереження, покажіть, які саме. Якщо цвинтар належно зроблений, я не бачу тут приниження. Чому поховання біля Південного в Гатненській громаді – це не належне вшанування пам’яті?

Я чую претензію, що в Києві немає окремого військового кладовища, але це треба адресувати київській громаді, а не уряду. І зменшити градус емоцій, зібратися та проговорити всі аргументи", – вважає голова Інституту нацпам’яті.

Читайте також: "Найважче – віддавати тіло матері". Історія волонтерки, що вивозить загиблих воїнів із гарячих точок

Чому не всіх влаштовує Південне?

Фото: Патронатна служба "Азову"

Олена Толкачова каже, що сім’ї наполягають на меморіальному кладовищі у Києві.

6 вересня держсекретар США Ентоні Блінкен під час візиту в столицю відвідував Берковецький цвинтар, а міг би – меморіальний цвинтар.

Також сім’ї занепокоєні екологічними чинниками.

"Обурює те, що це на трасі, у Київській області. Родини бояться, що будуть проблеми, бо там Смарагдова мережа, збереження якої є умовою для вступу в ЄС; що будуть претензії від університету, якому належить ця земельна ділянка", – каже Олена Толкачова.

Зауважимо, що вчена рада Національного університету біоресурсів і природокористування вже дала згоду на використання цієї землі для кладовища.

У Міндовкіллі підтверджують, що ділянка біля Південного кладовища у Гатненській громаді входить до Смарагдової мережі.

Однак відомство поки що не відповіло "УП. Життя", чи перешкоджає це будівництву цвинтаря і чи є там підземні води.

"Експертиза є завершальним етапом розроблення проєктів будівництва. Дотримання вимог законодавства, державних будівельних норм, стандартів і правил, зокрема щодо екології та техногенної безпеки буде забезпечене на подальших етапах створення НВМК, а саме під час розроблення проєктної документації та проведення її експертизи", – також відповіли у Мінветеранів.

Коли в Україні нарешті створять меморіальне кладовище?

Згідно з постановою Кабміну і прогнозами УІНП, повне завершення кладовища можливе не раніше 2025 року.

Однак першу ділянку для поховання можна створити у найближчі пів року після ухвалення законопроєкту, вважає Антон Дробович.

Заступник міністра у справах ветеранів Олександр Порхун також каже, що будівництво кладовища біля Південного планують розпочати наприкінці листопада.

Експериментальна постанова направлена на те, щоб швидше запустити ці процеси.

Вона має спростити будівництво біля Південного цвинтаря, і після її ухвалення частина дозволів уже прийшла, додають в УІНП.

"Якби навіть був прийнятий закон 9240, все одно раніше ніж у 2025 році навряд чи це було б побудовано. Такого роду обʼєкти потребують часу: проєктування, експертиза, будівництво корпусів. Там же не тільки ділянка з могилами, там має бути парковка, адміністративна будівля, місце, де буде техніка, яка буде це обслуговувати, музейний комплекс.

Але я думаю, щоб закрити найболючіше питання, першу ділянку під поховання можна зробити за пів року після ухвалення законопроєкту", – каже Дробович.

Читайте також: Перші ділянки військового меморіального кладовища планують закласти до кінця року – Мінветеранів

Земельна ділянка у Гатненській громаді на Київщині поки що не відведена – державна установа "Національне меморіальне військове кладовище" робить візуалізаційний проєкт.

Та очевидно, щоб прискорити процес, Інститут нацпам’яті та Мінветеранів вкотре мають зустрітися з родинами і все проговорити.

"Я б просив усі сторони уважніше слухати одне одного. Є конкретні зауваження – треба їх висловлювати і слухати відповіді. Це складне і серйозне питання національного рівня, яким фахівці займаються роками і на емоціях воно не вирішиться належним чином.

До урядової лінії – прохання комунікувати. Якщо відчувається, що назріває проблема, то нічого страшного якщо і 10 разів потрібно буде зустрітися й обговорити - головне підтримувати звʼязок і щоб проєкт рухався", – додає Дробович.

Чого вимагають рідні загиблих?

Сім’ї наполягають на тому, щоб кладовище було створене у столиці. Тим паче, Київська міська державна адміністрація на це погоджується.

"Київська міська державна адміністрація згодна на створення Національного меморіального військового кладовища у Києві, зокрема на проспекті Броварському у Дніпровському районі (біля "Биківнянських могил" – ред)", – відповіли у КМДА.

Фото: Патронатна служба "Азову"

"Неофіційно нам було наголошено, що це буде кладовище в Києві, а по регіонах будуть зроблені філіали. Тобто не потрібна величезна ділянка. Чи краще, щоб всіх воїнів зараз розпорошили по всіх кладовищах, по всіх селах?

У нас одна вимога – підписати закон 9240, ухвалений конституційною більшістю, і почати будівництво", – каже Віра Литвиненко.

Утім, враховуючи застереження Інституту нацпам’яті та нові постанови Кабміну вже щодо Південного, може статися так, що сімʼям відмовлять у створенні НМВК у Києві.

Віра Литвиненко каже, що не погодиться на цей варіант. Якою буде позиція інших родин – важко спрогнозувати.

"Справа не в тому, що ми заціпилися тільки на Биківні. Дайте ділянку в столиці, в межах міста.

Не гоже ховати героїв на трасі. Я розумію, що коли було закладене, наприклад, кладовище Арлінгтон, воно було в передмісті, але йдеться про країну, яка в десятки разів більша, ніж Україна", – вважає Олена Толкачова.

Найактуальніша вимога родин зараз – зустріч із Володимиром Зеленським.

Єдиний варіант подолати конфлікт – провести ще одну велику нараду та пояснити родинам, що відбувається.

"Якщо зустріч відбудеться і родини погодяться на Південне, то мені не потрібно буде їх вмовляти. Сімʼї вже не довіряють Лапутіній. Треба нормально поговорити з представниками громадських організацій.

Зробити зустріч із президентом, хай це буде онлайн для безпеки. Щоб люди, які впливають на рішення, пообіцяли при президентові, що вони це зроблять. Це єдиний нормальний шлях вирішення проблеми", – наголошує керівниця Патронатної служби "Азову".

Олена Барсукова, Українська правда. Життя

Читайте також: Ми всіх повернемо додому. Як вивозять з фронту полеглих захисників України