Як говорити з військовими та не жити з "опущеними руками": 13 важливих психологічних текстів 2023 року
Позаду ще один рік повномасштабної війни.
У 2023 році "Українська правда. Життя" чимало спілкувалася з фахівцями у галузі психічного та ментального здоров’я, щоб допомогти читачам навчитися "перезавантажуватися" та розуміти, що відбувається з нами на другому році повномасштабної війни.
Ми зібрали 13 головних психологічних матеріалів за минулий рік, які ви могли пропустити.
5 текстів про те, як жити під час війни
 |
| Фото: Halfpoint Images/Getty Images |
Попри те, що війна в Україні триває близько 10 років, українці продовжують вчитися, як спілкуватися та поводитися з військовими.
Яким буде ваш план дій, якщо на вулиці ви побачите людину в пікселі, чия поведінка неадекватна? Можливо, людина під дією ліків, або в неї ПТСР? Або якщо вона просто просить допомоги?
Як правильно почати розмову з військовими та які питання краще не ставити, читайте тут:
Не питайте, коли перемога. Як говорити та поводитися із військовими
На другий рік повномасштабного вторгнення часом здається, що ми "звикли" до повітряних тривог та вибухів.
Це може свідчити про адаптацію – коли організм менше реагує на зовнішні подразники, але психіка людини все одно "тривожиться".
Більше про те, як організм реагує на тривогу та чому ми інколи аж чекаємо на неї, читайте тут:
В очікуванні вибухів. Чому українці звикають до тривог та що з цим робити
Все, що відбувається навколо, бачать не лише дорослі, а й діти. Їм подекуди важче пояснити, чому, наприклад, вночі потрібно спускатися в укриття чи підвал.
Діти, які зростають в реаліях російсько-української війни, можуть проєктувати почуте і побачене у специфічні забавлянки або формувати певні асоціації навколо військових атрибутів.
За словами психологині Олени Лісової, малечі потрібно дозволяти бавитися у війну, водночас у таких розваг мають бути чіткі правила.
Батькам, залежно від віку дитини, потрібно вміти пояснити, що відбувається навколо і чому.
Дозвольте дитині "постріляти": чому важливо давати малечі бавитися у війну і коли гру варто зупиняти
Складно українцям не лише вдома, а й за кордоном. Водночас іноді в бік біженців закидають питання: "Вони ж виїхали в Європу, на що їм жалітися?"
Кількість українських біженців за кордоном може сягати 6,7 млн людей, більшість серед яких – це жінки та діти.
Часто біженки стикаються з трьома психологічними викликами, серед яких: проблеми в подружжі, зміна поведінки дітей та почуття самотності.
Як діяти в цих ситуаціях, ми розповідали тут:
Три психологічні виклики, з якими найчастіше стикаються українські біженці
Під час воєнного стану українцям неможливо відпочити від війни, розповіла УП. Життя психотерапевтка Марія Фабрічева.
Утім, важливо вміти поповнювати свої сили. Про те, як це зробити, читайте тут:
Як дозволити собі відпустку у час війни: поради психотерапевтки
Про психічне здоров’я і проблеми
 |
| Фото: StockRocket/Getty Images |
Не зважати на власні кордони та намагатися завжди догодити іншим – це ознаки комплексу "хорошої дівчинки", який іноді плутають із синдромом відмінника.
Комплекс не є психічним захворюванням, однак впливає на поведінку людини.
"Хороша дівчинка" робить все заради прийняття та любові оточення. Вона наче заслуговує любов своїми вчинками. Бо просто так, на її думку, ніхто не може любити", – каже клінічна психологиня Слава Євтищенко.
Більше про те, коли зароджується комплекс і як його позбутися, читайте тут:
Всім не вгодиш, або чому синдром "хорошої дівчинки" шкідливо впливає на життя
Невпевненість, дратівливість, навʼязливі думки про майбутнє, а часом й про минуле можуть бути ознаками особливого періоду, що переважно проявляється в середньому віці людини.
Цей період називають "кризою середнього віку".
Науковці не дійшли згоди, що цей період справді існує, однак психіаторка Софія Влох розповіла "УП.Життя", що це, швидше, певний період життя, який супроводжується змінами, роздумами та рефлексією.
Про те, скільки триває криза середнього віку та як з нею впоратися, читайте тут:
Де я, ким є і що маю? Чи існує криза середнього віку та як з нею впоратися
Змінити психолога, психотерапевта або психіатра – непросте рішення, але іноді це найкраще, що можна зробити для свого ментального здоров’я.
Як правильно вийти з терапії, яка допомогла або навпаки зашкодила? Як розпізнати "псевдопсихолога"? Чи нормально закохуватись або ненавидіти свого психотерапевта?
Відповіді на ці питання "УП. Життя" допомагали знайти лікарі та психолог тут:
Коли варто йти від свого психотерапевта: 10 червоних прапорців
Люди, які мають проблеми із зайвою вагою, можуть часто стикатися із фетшеймінгом – це критика та глузування з людей із надмірною масою тіла.
Якщо поруч з вами є людина, яку фетшеймлять, допоможіть їй впоратись з критикою.
Більше про проблему фетшеймінгу:
"Просто треба менше їсти": що таке фетшеймінг та як його уникнути
Бажання бути кращим за інших та отримувати при цьому схвалення може переростати у "синдром відмінника".
"УП.Життя" поспілкувалась із психологинею Аллою Рожковою про ознаки синдрому відмінника, а також способи, які допоможуть запобігти небезпечним наслідкам.
Синдром відмінника: які прояви бувають у дитини та дорослого і що з цим робити
Чи не у кожної пари у певний момент настає переломний період, який називають кризою у стосунках.
Чи реально впоратися зі складнощами та зберегти стосунки? Чи завжди криза є безповоротним кінцем для двох закоханих?
На ці питання ми даємо відповідь у тексті:
Розлучення чи нові можливості для пари: ознаки кризи у стосунках та як її подолати
Про психологічний стан під час війни:
 |
| Фото: Nikola Stojadinovic/Getty Images |
Львівський психотерапевт і дитячий психіатр Олег Романчук розповів "УП. Життя", як стати більш стійкими й від чого це залежить; як відрізнити тимчасові емоційні труднощі від ситуацій, при яких необхідна допомога фахівця; що допомагає людям повертатися до життя після великих випробувань.
Про це читайте в тексті:
Війна травмує психологічно, породжує відчуття безсилля і зневіру у те, що життя може або має продовжуватися попри побачене і пережите.
Такий психічний стан ризикують "підхопити" як діти, так і дорослі, його називається синдромом навченої безпорадності.
Він проявляється цілковитою апатією до життя – коли людина постійно живе з "опущеними руками", спроби покращити життя здаються марними, а майбутнє – безпросвітним.
Більше про його "підводні камені" читайте тут:
Життя з опущеними руками. Що таке навчена безпорадність і як її подолати?
Анастасія Поя, "Українська правда. Життя"
Читайте також: "Українці не повинні допомагати росіянам розібратись з їхнім почуттям провини" – письменниця Софія Андрухович