Поливаний понеділок: що означає традиція обливатися водою на другий день Великодня
Другий день великодніх свят в Україні називають Поливаним понеділком. У цей день прийнято обливати один одного водою. Звичай зберігся переважно на західних теренах нашої держави.
У зв’язку з повномасштабною війною масових традиційних обливань на поливаний понеділок уже не влаштовують, але таке забавляння досі поширене серед дітей.
Етнологиня, кандидатка історичних наук, наукова співробітниця Інституту народознавства НАН України Леся Горошко-Погорецька розповіла "УП. Життя", що традиція обливатися водою у цей день є архаїчною – вона виникла задовго до появи християнства на наших землях.
"Є ще літописні згадки про те, що в день Воскресіння Христового люди збиралися і кидали когось у воду. Цей звичай засуджували.
Французький письменник і картограф Гійом Левассер де Боплан описував звичай, поширений на території сучасної Київщини: там у великодній понеділок чоловіки обливали жінок, а у вівторок – жінки чоловіків", – розповідає наукова співробітниця Інституту народознавства НАН України.
За її словами, зараз цей звичай побутує здебільшого на західних теренах України і подекуди на Правобережжі. Однак притаманний він не лише для України, а й для усіх західних слов’ян – чехів, словаків, поляків і лужичан.
Тепер у великодній понеділок обливаються здебільшого діти і підлітки, а колись у таких дійствах брали участь люди будь-якого віку і статі.
"Побутування будь-якого звичаю в дитячому середовищі свідчить про те, що він деградував – люди забули про його первісну функцію і став простою забавою", – пояснює Леся Горошко-Погорецька.
А в минулому обливання мало широке застосування. Наприклад, у лемківських селах люди обливали один одного, щоб улітку не було посухи.
Гуцули вважали, що великоднє обливання господині запобігатиме літньому висиханню городини – таке собі превентивне викликання дощу.
На Бойківщині казали, що обливатися треба, аби бути здоровими і веселими.
"Є й пояснення, пов’язані з християнським віровченням: нібито цей звичай проводили на згадку про те, що колись євреї обливали водою дітей як покарання за те, що вони кричали "Христос Воскрес", – розповідає етнологиня.
Найпоширеніша гілка цього обряду пов’язана з обливанням дівчат. Так, на Закарпатті казали: "Котра дівчина не уливана, ту не поважають". Обливання свідчили про симпатію, були проявом залицяння. Були також вірування, що хлопець, який на Великдень не облив жодної дівчини, упродовж року не ожениться.
"На Бойківщині був звичай, що хлопці вранці приходити до дівчини додому і просили дозволу її облити. Батьки переважно дуже цьому тішилися, адже це означало, що можна чекати на сватів", – каже фахівчиня.
Були й окремі перестороги, пов’язані з цим звичаєм. Наприклад, на Гуцульщині категорично заборонялося обливати дарабашів – людей, які на плотах по річках сплавляли ліс із гір. Це була дуже небезпечна професія. Через загрозу водної стихії вони уникали великодніх обливань.
Раніше ми писали про те, хто такий великодній кролик і як він з’явився в Україні.
