Фільм, на який чекали 10 років. У Києві відбулася премʼєра стрічки про лідера кримських татар Мустафу Джемілєва
У столичному кінотеатрі "Жовтень" відбувся прем’єрний показ фільму "Киснева станція", який розповідає про події із життя лідера кримськотатарського народу Мустафи аґа Джемілєва. На вихід стрічки чекали 10 років сотні тисяч кримських татар, для яких Мустафа аґа є символом єднання депортованого народу і повернення його на рідну землю.
Драма заснована на біографічних подіях із життя Джемілєва влітку 1980 року, коли він відбував заслання в Якутії. Проте сам фільм більше нагадує поетичну притчу на основі одного епізоду з біографії, ніж біопік, що описує шлях лідера.
Про те, як на фільм відреагував сам Мустафа аґа Джемілєв та чи відповідає він очікуванням спільноти – УП.Культура розповідає в репортажі.
Як особливий гість цього вечора, пан Мустафа стоїть біля великої афіші фільму "Киснева станція". Довкола – натовп глядачів, кожен намагається просунутися вперед ближче до колишнього політв’язня, щоби потиснути руку, обійняти, висловити свою повагу та зрештою сфотографуватися.
На прем’єрі пан Мустафа аґа перебуває разом зі своєю давньою подругою співачкою Джамалою.
"Люди такі, як Мустафа, які дійсно присвятили життя боротьбі, не можуть дивиться на це [фільм] романтизовано. Як ми зараз дивимось на фільми, де згадується Україна: війна, але все так з розочками, трояндами – все так прикрашено… Але насправді, ми то з вами знаємо точно, що це про біль, про втрату. Я сподіваюся, що сьогоднішній фільм буде напівправдою, такою яка вона є і все ж таки легко сприйматиметься людьми", – ділиться власними рефлексіями та сподіваннями співачка Джамала. Поміж іншим вона наголошує, що такі фільми, як байопіки, надзвичайно для нас важливі і їх потрібно знімати багато про інших історичних та впливових постатей.
Сам Мустафа аґа не охоче ділиться враженнями про фільм, однак каже, що найвдаліша роль у цьому фільмі жіноча: "Там роль Сафінар виконує така ж сам красуня, як і моя дружина в молодості". Однак розповідати, де у стрічці межі між реальними та видуманими фактами відмовляється.
На показ зібралося чимало людей. І вся команда фільму майже в повному складі: сценарист фільму Михайло Бриних, оператор-постановник Томас Стаковські, кастинг-директорка Алла Самойленко, акторка Христина Дейлик, яка виконала роль майбутньої дружини Мустафи – Сафінар, Віктор Полторацький (зіграв КГБіста Шаландіна), Зоя Власенко та Олена Вахрамєєва.
Чимало серед глядачів і впізнаваних облич: герой України, керівник дивізіону Віталій Литвин, український ілюстратор Олександр Грехов, Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, письменник Андрій Кокотюха та команда Малого театру.
Після привітань гості ринули до кінозали займати свої місця. Кінопоказ починається із хвилини мовчання. Перед початком перегляду фільму до центру зали виходять сценарист, а нині військовий Михайло Бриних та автор історичних проєктів Акім Галімов, який модерував увесь захід.
"Я сам кримський татарин і моя родина повернулися до Криму у 1994 році з Узбекистану. Тоді відбувався дуже активний політичний процес на півострові. У кожній кримськотатарський родині ім’я пана Мустафи звучало постійно. Це був лідер спротиву", – говорить Акім Галімов.
Ідея створення байопіку, який би розповів про один із періодів життя виникла у Михайла Бриниха під час однієї з багатьох розмов з Мустафою Джемілєвим. Тоді, 10 років тому, сценаристу здався особливо цікавим період його життя саме на засланні в Якутію на далекому сході СРСР. Михайло пояснює, що саме його привабив ефект подвійної в’язниці – життя у Радянському Союзі та концтабір, який вдає з себе мирне місто і в якому в'язень Мустафа живе ніби звичайна людина: працює та заробляє гроші.
Під час заслання Мустафа аґа щодня наповнює киснем іржаві балони й котить їх на причал річки Колима. Це монотонна та виснажлива робота, і в ній він уподібнюється до міфологічного Сізіфа, який продовжую свою роботу – боротьбу – навіть коли надії, що перемога в принципі можлива майже немає.
"Саме в цьому періоді життя мені здається, що пан Мустафа був щасливий. Саме цей парадокс став головним поштовхом та головною ідеєю нашого фільму", – рефлексує Бриних.
У цій історії сценарист шукає відповідь на запитання: "Чи може Сізіф бути щасливим?" Бриних запевняє, що команда працювала над фільмом так прискіпливо, щоб кожен глядач міг зчитати вкладені образи та по-різному побачити історії: політичну, заплутаний детектив, героїчну або історію любові.
Та Мустафі головне, щоб люди дивились не лише мистецький твір.
"Спільнота знала про національний рух кримських татар, що були важкі часи і ми чинили опір радянському режиму. Було важко… Тим більше є багато стереотипів про кримських татар, оці стереотипи дуже нашкодили Україні. Я б не сказав, що якби їх не було, то на 100% Росія б не захопила б Крим, але було б важче", – каже Мустафа Джемілєв.
На цьому офіційна частина підходить до кінця і під гучні оплески в кінозалі гасне світло. Однак на екрані замість фільму з’являється відеозвернення до глядачів від режисера Івана Тимченка, який не зміг приїхати на подію:
"Коли ми розпочинали роботу над фільмом, це було майже 10 років тому. Ми вірили, що саме прем’єрний показ відбудеться в Криму. Проте склалося трішки інакше… Багато людей були змушені тікати від війни, багато родин втратили близьких людей. Попри це мрії лишилися незмінними і я впевнений, що одного дня ми повернемося на екрани Ялти, Донецька, Луганська. Маріуполя і решти деокупованих міст".
Уже після завершення його промови у залі наступає повна тиша і на екрані відтворюють фільм "Киснева станція".
Стрічка починається з доволі сюрреалістичних картини, де маленький хлопчик сидить на полі разом з іншими дітьми та дивиться на фокуси від чарівника.
Наступні кадри нас переносять у події літа 1980 року в якутському селищі Зирянка, де Мустафа відбуває своє чотирирічне заслання та працює на кисневій станції.
Паралельно нам показують історію молодої вчительки Сафінар, яка листувалася довгий час з Мустафою, однак жодного разу не бачилася з ним. В один день вона вирішує приїхати до нього в Якутію. За кілька днів після зустрічі вони побралися, бо лише так дівчина могла залишитися в селищі.
Музика у фільмі має свою особливу історію. Над нею працював японський композитор Джун Міяке, відомий своєю роботою над фільмом "Піна", номінантом на Оскар у 2012 році. Саундтрек написала турецька співачка Кальбен.
За задумом, це мала бути пісня, яку Мустафа колись записав на аудіокасеті майбутній дружині Сафінар. Однак оригінальний запис використати не вдалося, тому була створена нова, оригінальна композиція.
Уже під час відтворення субтитрів люди масово почали покидати кінозалу. Зупинив глядачів прямо на сходах останній кадр фільму в якому уже дорослий Мустафа знову зустрічається із фокусником, однак той уже в інакшому вбранні.
У натовпі люди обговорюють щойно переглянуту стрічку і кілька людей, яких я перехоплюю на виході, кажуть, що їм сподобалася концепція фільму. Надто те, що автори зробили його художнім, а не документальним.
Один з глядачів, молодий хлопець на ім'я Максим, каже, що сцена, де Мустафі наснилася в’язниця, у якій він голодував, виглядає "дуже по артхаусному". "У цілому у фільмі було так багато різноманітних образів, однак я не сильний знавець, щоб їх розібрати, але мені є ще над чим подумати".
"Кисневу станцію" вже представили на кількох європейських фестивалях: на міжнародному Талліннському кінофестивалі, у Словаччині. З 10 квітня фільм вийде в український прокат.
