Ми втратимо Запорізьку область, якщо вибухне АЕС. Міністр захисту довкілля про наслідки екоциду в Україні

Понад пів року Росія не полишає спроб знищити все живе в Україні. Окупанти обстрілюють нафтобази, промислові об'єкти, житлові будинки; випускають ракети і скидають авіабомби на наші міста; захоплюють найбільшу в Європі атомну електростанцію і погрожують техногенною катастрофою не лише Україні, але і Європі. Потенційні масштаби її наслідків складно навіть уявити.

Поки світ бореться з глобальною зміною клімату, країна-агресор щодня здійснює екоцид. Скільки років знадобиться на відновлення навколишнього середовища нашої країни після війни – питання відкрите.

При цьому Україна може стати першою державою світу, яка отримає репарації за шкоду, завдану довкіллю.

"Українська правда. Життя" поговорила з міністром захисту довкілля та природних ресурсів Русланом Стрільцем:

• як повномасштабна війна вплинула на навколишнє середовище;
• хто ліквідовуватиме "відходи руйнації";
• навіщо знадобилося збільшувати обсяги рубок в лісах;
• чи існує небезпека у Чорнобильській зоні і який масштаб катастрофи загрожує через напружену ситуацію на Запорізькій АЕС.

Глава Міндовкілля Руслан Стрілець з Єврокомісаром Віргініюсом Сінкявічюсом в одному із деокупованих міст на Київщині

– Як змінилася ваша діяльність від початку повномасштабної війни? На чому зараз фокус?

– З настанням війни ми сфокусувалися на фіксуванні збитків, які держава-терорист завдає Україні.

У перший тиждень-два було поставлено завдання швидко вивчити помилки інших країн під час бойових дій, кейси сирійського конфлікту. Дуже важливо сьогодні хоча б зафіксувати все те, що ми, на жаль, не можемо захистити, щоб у подальшому виставити рахунок країні-окупанту.

Ми запустили додаток "ЕкоЗагроза", який дозволяє кожному українцю долучитися до батальйону захисників довкілля. Вже є 1957 верифікованих звернень з фактами (завданої шкоди довкіллю) і фотографіями. Державна екологічна інспекція також використовує цей застосунок, щоб фіксувати збитки.

– У який спосіб Міндовкілля оцінює завдану довкіллю шкоду?

– Збитки, які на сьогодні верифіковані, вже оцінюють у майже 1 трильйон гривень.

Як це відбувається? Держекоінспекція виїжджає туди, де це можливо. Якщо не вдається потрапити на місце у зв’язку із військовими діями або окупацією території, ми отримуємо фото- і відеоматеріали через застосунок "ЕкоЗагроза". Їх надсилають небайдужі громадяни. Також ми фіксуємо збитки за допомогою супутників NASA. Навіть якщо не можемо фізично обрахувати збитки у деяких місцях здійснення екоциду, то дані зберігаємо. Я впевнений, що після перемоги ми точно зможемо туди потрапити і не залишимо необрахованим жодне місце знищення нашої живої природи.

– Є хоча б орієнтовна сума збитків, завданих тимчасово окупованим територіям?

– Я боюся сьогодні називати точну цифру, тому що точно її занижу.

– Поговоримо про ліквідацію відходів війни. Це військова і цивільна спалена й розбита техніка, зруйновані будівлі. Як і хто це все буде ліквідовувати і чи запустився цей процес?

– Коли ЗСУ звільнили територію Київської області, перед нами постав великий виклик щодо відходів руйнації. Це була просто купа будівельних відходів, які хаотично складалися десь на розі вулиць. Навіть знаходили факти вивезення тонн такого сміття в посадки та ліс. Нашим завданням було розробити правила поводження з відходами і донести їх органам місцевого самоврядування. Бо, відповідно до чинного закону про відходи і нового ухваленого закону, ліквідація несанкціонованих сміттєзвалищ або місць накопичення відходів – це повноваження місцевої влади. Але ми повинні створити їм умови.

Спершу ми повністю проінспектували Київ і Київську область. Зробили робочу Google-карту, щоб розуміти, де що знаходиться, кожна локація, фото; провели відповідні наради з мерами, з головами об’єднаних громад. Обласна адміністрація уже утворила 50 локацій, куди тепер централізовано звозять відходи руйнації. Далі їх сортують, щоб у подальшому переробити. Сміття будуть подрібнювати, щоб його можна було повторно використати під час відновлення доріг, будівництва тимчасових переходів, переїздів тощо.

Спочатку ми думали, що для того, аби впоратися з відходами руйнації, потрібна велика кількість бюджетних і грантових коштів. Але сьогодні утворені купи відходів вже беруть і повторно використовують будівельники або ті, кому потрібно.

Це не вирішує проблему повністю, бо залишаються небезпечні відходи, але їх значно менше, і на них ми вже точно можемо знайти ресурс для того, щоб утилізувати екологічно безпечним методом.

Фото на тлі Свято-Покровської церкви у місті Малин, що на Житомирщині, поряд з якою розірвався ворожий снаряд

– На початку війни, щоб завадити росіянам дістатися Києва, підірвали дамбу на річці Ірпінь. Через це повністю затопило село Демидів і не тільки. Як позначилися місяці затоплення на навколишньому середовищі?

– Питання насправді дуже дискусійне – погано це чи добре, адже фактично річка повернулася у свій природний стан. Коли багато років тому встановили дамбу, щоб збудувати село, відбулося водопониження у Дніпрі. Сьогодні рівень води повернувся. Але це однозначно погано для людей, населеного пункту, для самої води – під землею була каналізація, вигрібні ями, і точно сталося забруднення.

На відновлення початкового стану води підуть роки після війни. Відкачати мільйони кубічних метрів води майже неможливо. За моїм прогнозом, у найближчі 5-10 років на цих затоплених територіях відновити звичне життя тих, хто там жив, нереально. Як мінімум тому, що за пів року війни вода фактично просочилася в підземні води. Грунт став вогким і навіть якщо відкачати воду, пройде багато років, поки він дасть змогу побудувати щось нове.

Читайте також: Краще потоп у хаті, ніж москаль. Як підрив дамби та затоплення села Демидів зірвали наступ росіян на Київ

– Українські ліси і поля зараз "багаті" на нерозірвані міни та вибухівки. Чи є дані про те, скільки таких "подарунків" залишили окупанти? Якої шкоди вони завдають довкіллю?

– 200 тисяч квадратних кілометрів нашої країни сьогодні потребують розмінування. Це майже третина держави.

По-перше, на заміновані території неможливо дістатися. По-друге, це продовження знищення нашої живої природи. Тварини, які залишилися у лісі або повернулися туди після деокупації території, коли там перестали стріляти, не розуміють – міна це чи щось інше. Вони наштовхуються на неї, відбувається вибух і ще одна лісова пожежа.

Навіть є зафіксований випадок, коли стався вибух під час міграції тварин. Утворилася лісова пожежа. Туди виїхали лісівники, і перша машина цієї бригади також наїхала на міну. Вони загинули, на жаль. Потім уже цій пожежі дали вийти на контрольований рубіж, локалізували, загасили. Скільки таких випадків ще буде протягом війни – сказати дуже складно.

Крім того, небезпечні речовини викидаються в атмосферне повітря із кожним вибухом. А міни, що будуть іржавіти багато років в землі, якщо їх звідти не забрати, впливатимуть на ґрунт.

Проте наразі триває комунікація з Чехією щодо того, як вони можуть нам допомогти розміновувати території або надати автоматизовані засоби, щоб убезпечити саперів.

Попереджувальний знак про міни. Фото: Міндовкілля

– Як змінилися показники повітря після повномасштабного вторгнення? Якої шкоди завдають ракети, що розриваються?

– Незважаючи на те, що уже в перший місяць повномасштабної війни Росія випустила по Україні в 25 разі більше, ніж за всі роки війни в Сирії, вплив ракет і розрив снарядів ніщо у порівнянні з тим, скільки забруднюючих речовин викидається в атмосферне повітря внаслідок знищення нафтобаз.

На сьогодні викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, які ми змогли обрахувати від горіння лише на зруйнованих нафтобазах, вже перевищують 499 тисяч тонн забруднюючих речовин. "АрселорМіттал" у Кривому Розі, який є найбільшим підприємством-забруднювачем України, найбільшим в Європі підприємством із замкненим металургійним циклом, за рік викидало 220 тисяч тонн забруднюючих речовин. І це були дозовані викиди щодня. Зараз же ми маємо концентрований викид протягом короткого терміну часу, який точно перемістився у бік Європи або Росії.

Росіяни просто не розуміють, що довкілля не має кордонів – це вплив на весь цивілізований світ, і ці викиди точно нікуди не дінуться. Сьогодні світ бореться зі зміною клімату, зі зменшенням забруднення, а їхні війська роблять все те, щоб незворотні процеси сталися якомога швидше. І це дуже прикро.

Поки що непідтверджений, але потенційний обсяг викидів забруднюючих речовин під час війни з усіх джерел, сягає 46 мільйонів тонн. У 2019 році загальні викиди по Україні становили близько 2,4 млн. тонн, у 2021 – 2,25 млн.

Як це відобразиться на навколишньому середовищі? Опадами у вигляді кислотних дощів, змінами екосистем, і це точно буде прискорювати зміни клімату. Уже зараз в Європі спостерігаються аномальні спека та зливи. А ця вода не залишається у річках, озерах. Вона випаровується, а потім величезною зливою знову опускається, змивається і не залишається в ґрунті. Ці процеси призводять до зневоднення територій, які багато років використовувалися для комфортного життя, сільського господарства тощо.

Читайте також: Які шанси вижити, якщо Росія застосує ядерну зброю – пояснює експерт

– Наскільки довгостроковим може бути негативний вплив?

– Питання навіть не в тому, яким довгостроковим буде вплив, а в тому, що відбувається накопичення забруднення. Як довго ви зможете використовувати фільтр для води? Все залежатиме від забруднення води. Так само і тут. Небезпечні речовини спускаються на землю опадами і будуть отруювати земельні ресурси або залишатимуться у повітрі, отруюючи людей.

– Коли з Чорнобильської АЕС вибили росіян, стало відомо про вкрадену і знищену техніку. Також спостерігалося збільшення радіаційного фону. Яка зараз ситуація в Чорнобильській зоні?

– Коли над Чорнобильською АЕС замайорів український прапор, ми почали туди їздити, вивчати ситуацію. Наслідки були жахливі. Росіяни копали окопи в Рудому лісі й отримали, я впевнений, смертельне зараження; повиносили з собою б/у-шні електрочайники, тостери, старезні комп’ютери, одяг працівників тощо. Підняття рівня радіаційного забруднення дійсно було, але носило не критичний, локальний характер. Зокрема, через те, що техніка окупанта проходила через забруднені території, піднімаючи радіоактивний пил.

Рудий ліс – місце, де закопана велика кількість радіоактивно забруднених дерев. Враховуючи, що зона відчуження 30 кілометрів, переміщення радіоактивного пилу, якому вже 35 років, критично не вплине на все те, що знаходиться поза 30-кілометровою зоною. Якщо не відбудеться повторного вторгнення рашистів на цю територію, гірше там не буде. На сьогодні радіаційні ризики того, що там може відбутися, зведені до мінімуму. Тим більше, що місія МАГАТЕ туди приїжджала, проводила перевірку.

Наразі вже відновлені ліцензії підприємств, які працюють на території Чорнобильської зони. Єдине, що залишається – це відновити сучасну лабораторію, яку розграбували. Вона коштувала нашим міжнародним партнерам понад 6 мільйонів євро.

Чорнобильська АЕС. Фото: tan4ikk/Depositphotos

Читайте також: Хотіли розгорнути польову кухню на дровах: працівник ЧАЕС про поведінку росіян та пережитий полон на станції

– Дії росіян на Запорізькій АЕС зараз потенційно загрожують не лише Україні, але і всій континентальній Європі. Якщо окупанти наважаться її підірвати, про які наслідки може йти мова?

– Те, що відбувається на Запорізькій АЕС, не можна навіть порівняти з тим, що відбувалося в Чорнобилі. Вони гатять з "градів" і наражають на небезпеку не тільки себе, а і весь цивілізований світ. Наслідки, які можуть спричинити такі дії, навіть змоделювати неможливо.

Це буде не Чорнобиль, а 10 Чорнобилів в одному місці. 3000 Хіросім. Ми можемо взагалі втратити територію Запорізької області – як для проживання, так і для ведення якогось господарства. Якщо в Чорнобилі 30-кілометрова зона відчуження, то тут вона буде значно більшою.

– Військові дії РФ впливають і на водні екосистеми. Чи відомо, що зараз відбувається з морським середовищем Чорного та Азовського морів через війну?

– Сьогодні провести нормальне обстеження акваторії Азовського і Чорного морів просто немає фізичної змоги, тому що вони знаходиться або під окупацією, або там перебувають військові кораблі. Є колосальна шкода. Про це свідчить велика кількість мертвих дельфінів, які загинули внаслідок впливу військових сонарів або через забруднення. Кожна міна – це забруднення Чорного моря. Кожний корабель, який затонув – це потенційна екологічна бомба, тому що там точно є нафтопродукти, боєприпаси, інші небезпечні речовини. Через роки це почне впливати на якість води. Можливо, вже впливає.

Якщо не вжити заходів щодо вилучення цих кораблів з води, потім буде потрібно дуже багато років і фінансових ресурсів, щоб прибрати ці відходи війни з дна. Забруднення буде переміщуватися. Течію з Чорного до Середземного моря ніхто не відміняв.

Читайте також: У Маріуполі почався мор риби та дельфінів, місту загрожує епідемія – радник мера

– За яких подальших дій країни-агресора ці моря можуть стати непридатними як для відпочинку, так і для живого середовища, яке там існує?

– Це відносне питання, тому що жива природа в будь-якому випадку відновиться. Перший закон екології як науки говорить про те, що усе пов’язано з усім. А є ще й інший принцип – природі не потрібно допомагати, їй треба не заважати.

Але питання в тому, наскільки критичним буде рівень забруднення і скільки років для цього необхідно. Прикладом є та сама Чорнобильська зона, де відбулася катастрофа світового масштабу. Сьогодні там є представники живої природи – тварини, рослини, риба і тому подібне. Ця зона значно чистіша, ніж була 35 років тому. Це говорить про те, що природа буде відновлюватися.

Фото: Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України

– Чи були зафіксовані факти впливу війни в Україні на довкілля сусідніх країн?

– По Україні є велика кількість постів моніторингу повітря. Усі концентрації забруднюючих речовин у приземному шарі атмосфери фіксували виключно там, де ставалися вибухи або тривалі пожежі. Чи впливає це на наших сусідів? Точно впливає. Питання часу, коли хмари викидів від згорілих нафтопродуктів перемістяться на територію іншої країни і випадуть там кислотним дощем.

– Що конкретного зараз робить Міндовкілля задля ліквідацій наслідків війни?

– Кейс щодо відходів руйнації – це одне з найважливіших питань. Україна сьогодні швидкими темпами стає партнерами багатьох міжнародних проєктів і ми отримуємо доступ до фінансового ресурсу, щоб робити практичні кроки.

Україна стала партнером програми LIFE за три місяці. Це безпрецедентна для європейської спільноти подія. Ця програма – грантовий проєкт, який до 2027 року має 5,43 млрд євро на фінансування заходів для відновлення живої природи. Учасником LIFE може бути тільки країна-член Європейського союзу. Ми, готуючи документи, ще не були навіть кандидатом у ЄС.

Ми вже готуємо проєкти і пропозиції для того, щоб нам профінансували заходи із будівництва центрів для відновлення живої природи; об’єктів, які не дозволять більше мігрувати пластиковому сміттю в Угорщину. Пам’ятаєте, річка Тиса? Щороку проблема. Президент президенту пише листи через міграцію великої кількості сміття. Ми хочемо поставити у цьому питанні крапку. Євросоюз і Єврокомісія нам у цьому допоможуть.

– Час від часу ми бачимо в заголовках цитати на кшталт "Україна або конкретна область на межі екологічної катастрофи". За вашими прогнозами, на якій "стадії" Україна зараз у цьому контексті?

– Якщо ми будемо обраховувати, скільки Україні залишилося до екологічної катастрофи, то від самого початку програмуємо себе на неправильні дії та аналіз. Першочергово ми повинні робити максимум задля відновлення довкілля. Для цього ми імплементуємо європейське законодавство, ухвалюємо новий закон про відходи, боремося з відходами руйнації, готуємося до адвокації законопроекту, який дозволить нам імплементувати директиву із запобігання промисловому забрудненню, яку не давали впровадити у зв’язку з певним лобістським тиском.

В умовах війни перед нашим міністерством стоїть дуже складне завдання – максимально швидко впровадити сучасні норми, які дозволять відновити Україну виключно за європейськими екологічними стандартами. Щоб післявоєнна Україна була сучасною, енергоефективною, екологічною, безпечною і зі збереженими природними екосистемами, які залишаться нашим нащадкам.

– ВР ухвалила новий закон щодо управління відходами. Як він сприятиме налагодженню процесу сортування і переробки не лише відходів руйнації, але й вирішуватиме проблему зі сміттям загалом? Чи стане в Україні менше сміттєзвалищ? Відомо, що у нас лише один працюючий сміттєспалювальний завод.

– Закон про відходи, який працював до ухвалення нового, продовжує працювати, поки новий не вступив у силу. Закон 1998 року – радянська модель, яку в 2006-му, а потім в 2010-му намагалися косметично підправити, ввести туди терміни сортування. Новий закон про управління відходами – рамковий. Він дозволяє встановити сучасні правила, передбачені європейськими директивами. Сміттєспалювальний завод "Енергія" під Києвом – це абсолютно не екологічно. Йдеться про заводи або технологічні лінії, які дозволяють зробити максимально глибоке сортування сміття, а потім застосувати технології, щоб отримати енергію через, наприклад, бродіння, виробництво спеціального палива, що можна буде використовувати у подальшому.

Про класичне спалення в Україні навіть не може йти і мови. Це старі технології, які викидають забруднюючі речовини в атмосферне повітря або велику кількість викидів парникових газів, від яких теж сьогодні відмовляється весь сучасний світ у зв’язку з боротьбою зі зміною клімату. Якщо говорити про будівництво інфраструктури (сміттєпереробних заводів) – це відкриття кордонів для інвесторів.

У них є три вимоги: перша – гроші поїдуть за сміттям, друга – підвищення тарифу. Зараз у багатьох містах діє тариф 2008-2009 років – 20-25 гривень. Він занизький для того, щоб отримати якісну послугу. Третя вимога – партнером буде громада. Через 10 років вона може взяти цей завод собі на баланс, буде ним користуватися і обслуговувати.

Законом вводиться муніципальна гарантія, яка дозволяє взяти кредит міжнародної організації. Будівництво сучасного великого заводу для середнього міста може коштувати десятки, а то і сотні мільйонів євро з терміном окупності у понад 10 років. І це інвестиція в довгу. Не всі міста сьогодні можуть собі це дозволити. Закон вирішує це питання, а також те, що гроші їдуть за сміттям, завдяки введенню адміністратора системи управління відходами.

Також вводиться принцип, який працює в Європі багато років – розширена відповідальність виробника.

Наприклад, виробник води продав тисячу тонн пластику. Він повинен вжити заходів, щоб зібрати у наступному році 30%, через рік 35%, а ще через рік 40% від обсягу проданого пластику і т.д. Норматив щороку збільшуватиметься.

Звідси з’являються фандомати – цивілізовані пункти прийому вторинної сировини, коли у супермаркеті можна обміняти пляшку і отримати за це кошти. Виробник буде ставитися до цього не як до сміття, яке він віддав вам за ваші ж гроші, а як до того, що він повинен зберегти, повернути, прозвітувати і використати повторно.

Фото: Міндовкілля

– На довкілля і раніше впливали викиди неочищених відходів підприємств. Як змінився контроль за цим із боку влади в умовах війни? Чи припускаєте ви, що недобросовісні підприємці можуть списувати на війну злочини проти довкілля, скоєні до 24 лютого?

– Уже є факти, коли недобросовісні підприємства продовжують незаконну діяльність. Зараз діє мораторій щодо проведення перевірок Державною екологічною інспекцією підприємств, оскільки треба було мінімізувати вплив недобросовісних інспекторів на бізнес, щоб економіка країни продовжувала працювати. Але ця заборона не є остаточною.

Зараз кожен міністр має право видати наказ, даючи згоду на проведення перевірки суб’єкта господарювання, якщо встановлені кричущі факти порушення екологічних норм. У мене вже є кілька звернень від громад Запорізької області щодо недобросовісних підприємств, які отруюють навколишнє середовище. Є кілька звернень народних депутатів, зокрема з Київської області. Якщо інформація підтвердиться, я видам наказ, щоб підприємство публічно перевірили і притягнули до відповідальності.

– Міндовкілля зараз виступає за збільшення обсягів рубок в лісах. Чому?

– На нас чекає надскладний опалювальний сезон. У нас велика кількість пошкоджених комунікацій, систем газопостачання, особливо в областях, які знаходяться близько до лінії ведення бою. Це по-перше.

По-друге, ми подивилися на статистику. У 2021 році підприємства лісового господарства заготували 15 млн метрів кубічних деревини. При цьому обмеження, встановлені законом, свідчать, що Україна екологічно спроможна вилучати 25 млн метрів кубічних. Щороку відбувається приріст лісу у 40 мільйонів метрів кубічних. Ліс, посаджений штучно 50-60-70 років тому, який не є цінною екосистемою, зоною заповідника якогось національного парку, починає втрачати свою природоохоронну функцію поглинання парникових газів.

Дослідження, які ми робили, свідчать про те, що понад 20% лісу по Україні – стиглий (готовий до рубки) або перестійний, тобто той, що вже починає вмирати.

Не буде суцільної рубки: приїхали, зрубали ліс і зробили там поле. Йдеться виключно про рубки догляду: це повалені дерева, сухостій – те, що треба було зробити ще багато-багато років тому. На це ніхто не звертав уваги, тому що більше дивилися на комерційні породи і робили акцент на товарній деревині. За рахунок рубок догляду ми забезпечимо потреби, які сьогодні виникають у зв’язку з війною.

Якщо сьогодні не використовувати перестійний ліс як товарну сировину, він пропаде, і держава ще буде вимушена витрачати кошти на те, щоб він не зашкодив тій чи іншій частині екосистеми. Аналізуючи, чому так відбувалося, ми зрозуміли, що до сьогодні використовуються старі методи лісокористування. Це, вибачте, пилка і сокира. У кожній країні Європи, що має велику площу лісу, вже давно працюють сучасні Harvester (лісозаготівельні комбайни), а не гусеничні екскаватори.

Законодавчі обмеження щодо обсягів рубок, які є на сьогодні, точно дотримуються підприємствами, що підпорядковані Державному управлінню лісового та мисливського господарства. Переходячи на більш сучасну технологію лісовирощування, лісозбереження, лісозаготівлі, ми зможемо ще більше підняти рентабельність цієї галузі. Але для цього треба ухвалити ще низку рішень щодо реформування галузі.

В Україні запровадять систему "Електронний облік деревини 2.0. Фото: yanosh_nemesh/Depositphotos

– Але в Україні давно існує й проблема незаконної рубки лісів. Чому досі повністю не ухвалили законопроєкт про ринок деревини, який мав би врегулювати публічну простежуваність фактично кожного зрубаного дерева?

– Для того, щоб простежити рух кожного дерева, не потрібен закон. Ще коли я був заступником з питань цифровізації, ми почали цей кейс, і до кінця цього року запровадимо систему, яка називається "Електронний облік деревини 2.0". Завдяки цьому ми зможемо відстежити весь шлях кожного дерева – від лісорубного квитка до конкретного виробу, виготовленого з дерева. Якщо нам вдасться, буде конкретний QR-код, який можна відсканувати і зрозуміти, де виросло дерево і коли з нього виготовили той чи інший виріб. Це не про закон, а про вжиття організаційних заходів і бажання інтегрувати цифровізацію у кожну сферу нашого життя. І в нас таке бажання точно є.

Що стосується незаконних рубок, то ми повинні розділяти самовільну рубку і незаконну. Самовільна – це, умовно, приїхали тихенько, зрубали і вкрали. А незаконна рубка – це коли, наприклад, ті самі лісівники з купи необхідних паперів не оформили принаймні один. При цьому заготівлю лісу проводили за правилами, привезли на склад, легально продали через біржу. Це вже незаконна рубка. Щоб уникнути паперових тяганин, ми запровадимо "Електронний облік деревини 2.0", який спрощує систему оформлення, але без втрати інформації про кожне зрубане дерево.

Це спростить життя всім: лісівникам, активістам, правоохоронним органам, яким уже не зможуть показати бірки на партії, які повторно використовуються.

Діана Кречетова, "Українська правда. Життя"

Фото обкладинки: FlyOfSwallow/Depositphotos

Читайте також: Влада планує збільшувати обсяги рубок лісу. І це дуже тривожно