Історії життя, кохання та загибелі. Важливі тексти про захисників України за 2023 рік
2023-й рік добігає кінця. Наш "Санта" носить військову форму і кожного дня захищає Україну від російських окупантів.
Цього року "УП. Життя" розповідала історії наших героїв. Живих, полеглих і тих, хто одужує після поранень.
Ми писали і про бійців, які пережили російські катівні, і про полонених, за чиє визволення маємо боротися.
Пропонуємо список текстів про військових, які варто прочитати.
Двійнята-снайпери, мандрівник-військкор та медицина на "Азовсталі"
Від "чорних чоловічків" до снайперів: історія братів Яковлевих з Харкова, які дорослішали на війні
 |
| Данило і Кирило Яковлеви |
Двійнята Данило і Кирило Яковлеви разом дорослішали на війні. Вони – одні з легендарних "чорних чоловічків", які відбили Харків та Маріуполь від російських окупантів у 2014 році.
Нині брати виконують бойові завдання як снайпери, а також ведуть YouTube-блог і Telegram-канал "ТрО Бавовна".
В інтерв’ю "УП. Життя" Данило і Кирило розповіли про бурхливу харківську юність, "Чорний корпус", перші бої, снайперський побут, оборону Бахмута, свій блог та ідею.
"На війну легше їхати без почуттів: історії військових про кохання і стосунки на фронті
Кохання і війна – сумісні? Захисники та захисниці спробували відповісти на це запитання.
Військовий психолог Олексій Скиртач і парамедикиня Ірина Цибух розповіли, чому їм легше служити без стосунків. А снайперка Юлія Матвієнко поділилася, як зустріла на фронті своє кохання і стала мамою. Більше історій про кохання на війні – читайте у нашому тексті.
 |
| Військкор Антон Шевельов |
У війську служать люди з найрізноманітнішими захопленнями та досвідом із "цивільного" життя. Наприклад, мандрівник Антон Шевельов.
Чоловік був у понад 80 країнах світу і більшість часу подорожував із камерою в руках.
Та від початку великої війни чоловік змінив професію цивільного фотокореспондента. Тепер він – військкор Міноборони, який фільмує реалії війни.
Як це – бути веганом у війську. Історія командира інженерно-саперної роти полку "Азов" Інженера
37-річний Артем із позивним "Інженер" – командир інженерно-саперної роти полку "Азов". Чоловік родом з Маріуполя уже 9 років є веганом, медитує і займається йогою – навіть коли перебуває у зоні бойових дій.
Як бути веганом у війську? Артем поділився своєю історією.
 |
| Фото з Instagram Дмитра Козацького |
Минулого року українські військові героїчно билися за Маріуполь. Попри надважкі умови захисники "Азовсталі" тримали оборону на меткомбінаті протягом 86 днів.
Євген Чуднецов з позивним "Чудік" – керівник медичної служби "Азову", який воював з 2014 року і двічі був у російському полоні. У 2022 році – рятував поранених на "Азовсталі".
Боєць розповів, як медики з підручних засобів рятували "важких" поранених, коли бракувало навіть води та антисептиків.
"До поранення я вважала себе експерткою з болю": історія парамедикині "Аляски"
Ще одна історія про бойових медиків – інтерв’ю військовослужбовиці "Аляски" з Одеси. Дівчина 4 роки працювала журналісткою на телебачення, та від початку великої війни стала парамедиком.
Блукаючий осколок, тіла мертвих ворогів: історії буднів українських бойових медиків
 |
| Фото з місця трагедії у Вінниці |
Також ми розпитали про будні бойових медиків, хірургів та медичної інструкторки.
Пластичний хірург у цивільному житті та бойовий медик Богдан допомагав евакуйовувати постраждалих під час трагедії у Вінниці 14 липня.
Інший бойовий медик Микола пригадав, коли мертвого ворога доводилось "виколупувати" з підбитої броні.
Медсестра 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади також розповіла, як вона рятувала по кілька сотень бійців за день на Херсонщині та як важка робота навчила медикиню потрапляти голкою у вену в машині "на швидкості 100 кілометрів".
Ми розповідали історії бійців, які отримали поранення, але планують повернутися на фронт. Один із них – аеророзвідник 21-го окремого батальйону спеціального призначення з позивним "Чужий".
Чоловік розповів про роботу з БПЛА, тяжке поранення, реабілітацію та мрії про подальшу службу.
"Ноги мої назад несіть". Як 24-річний військовий з потрійною ампутацією вчиться жити
 |
| Денис Кривенко у центрі Superhumans |
Ще один боєць, який не втратив бойовий дух після важкого поранення – 24-річний Денис Кривенко.
Після року служби в гарячих точках Денис втратив обидві ноги та ліву руку – поруч із ним впав протитанковий снаряд. Спочатку Денису запротезували руку у Німеччині, а потім допомогли опанувати "металеві ноги" у центрі Superhumans.
Ярослав – 27-річний військовий з Харкова, який служить з 2015-го року. Він був командиром відділення вогневої підтримки в снайперській групі спеціального призначення та до останнього захищав Маріуполь, а потім – разом з іншими бійцями вийшов з "Азовсталі" за наказом.
"Ясь" провів у полоні майже рік, перш ніж його обміняли. Зараз боєць уже повернувся у стрій, але щодня нагадує про полонених побратимів.
Полеглі ровесники незалежності, теракт в Оленівці та Герої України посмертно
 |
| Полеглий танкіст "Дємон" |
У вересні цього року танкіст 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Дмитро Гранчар із позивним "Дємон" отримав зірку Героя України. Посмертно.
"Дємон" був сином болгарина та росіянки, який народився у Грузії, і віддав життя за Україну при звільненні села Нова Кам’янка на Херсонщині.
Танкіст брав участь у багатьох штурмах, врятував життя не одного бійця і був "кам’яною стіною" своїх побратимів. Це історія у пам’ять про "Дємона".
"У ньому жив якийсь концентрований український дух авантюрного оптимізму разом із невтомною інтелектуальною працею", – згадують про Сергія Заїковського з позивним "Деймос".
"Деймос" і "Шкіпер" (ветеран "Азову" Денис Котенко) – добровольці, які ціною життя відбили у ворога Лук’янівку на Київщині у березні 2022 року.
Вони були протитанкістами у підрозділі, який ще не встиг оформитись, тому їхні рідні досі не отримали статусу та виплат. Це історія про їхній шлях, а також про несправедливість, якої зазнали рідні героїв.
 |
| Сергій Заїковський ("Деймос") |
Минулого року в ніч з 28 на 29 липня росіяни скоїли теракт у 120-й колонії в Оленівці та підступно вбили щонайменше 53 захисників Маріуполя.
Спільно з "Асоціацією родин захисників "Азовсталі" ми розповіли історії п’ятьох загиблих героїв до роковин трагедії. Це азовці Олексій Кісілішин "Лев", Сергій Петренко "Башня", Юрій Круковський "Електрик", Євген Пашнюк-Пашнєв "Жим" та Дмитро Букарьов "Білотур".
 |
| На фото загиблі герої "Башня", "Лев" і "Білотур" |
"Була воїном світла". Історії українських жінок, які загинули на війні
У цьому тексті ми зібрали історії захисниць і волонтерок, які загинули під час повномасштабного вторгнення Росії.
Серед них – начмед Валентина Пушич, яка діставала поранених з найбільш критичних точок, волонтерка Вікторія Яришко, яка допомагала херсонцям вижити в окупації, та інші героїні, які віддали життя за Україну.
Мали багато планів, ідей і мрій. Історії ровесників Незалежності, які загинули за Україну
Цього року Україна відзначила 32-річчя з дня проголошення Незалежності.
Платформа пам’яті "Меморіал" зібрала історії ровесників Незалежності, які не дожили до цього свята, бо загинули, захищаючи Україну.
"Він думав тільки про своїх хлопців". Історія командира мінометної батареї, який загинув у 22 роки
 |
| Володимир Лободюк |
Бахмут – це місто, за яке майже рік тривали запеклі бої. На жаль, він забрав багато життів.
Це історія-спогади про командира мінометної батареї Володимира Лободюка, який загинув у 22 роки. Попри юний вік Володимир пройшов багато боїв, був талановитим командиром і рвався туди, де найгарячіше.
Після Бахмута він планував піти у відпустку та обіцяв побувати на весіллях усіх хлопців з батареї. Але 16 грудня відбувся його останній бій.
26-річний Андрій Воробкало жив у Греції понад 13 років та навчав дітей східним бойовим мистецтвам. Однак 24 лютого повернувся в Україну та долучився до війська.
Воїн, який з очевидних причин отримав позивний "Грек", воював на Херсонщині та Донеччині. А 3 квітня 2023 року – загинув у Бахмуті.
Про історію життя воїна та кохання, яке почалося на фронті, розповіла наречена героя Ірина.
 |
| Костянтин Мрочкін |
Танкіст Костянтин Мрочкін був військовослужбовцем з великим досвідом.
У 2014 році йому вдалося вивести колону українських танків через мінне поле у Дебальцеве, пройти запеклі бої у Мар’їнці та Маріуполі у 2014 році.
Потім жив в Ізраїлі, але після повномасштабного вторгнення знову повернувся на фронт. 8 березня 2022 року боєць загинув у селищі Макарів на Київщині.
На честь Кості в Ізраїлі назвали вино. Чоловік став Героєм України посмертно. Читайте оповідь матері героя.
"Боялася бути безвісти зниклою": спогади про загиблу на війні матір з позивним "Мурашка"
Через війну-геноцид РФ проти України не лише матері втрачають дітей, а й діти матерів.
У травні 2022 року на Харківщині загинула мама двох доньок Оксана Горпініч із позивним "Мурашка". Доньки військової дізналися про її загибель у соцмережах.
До війни жінка працювала фельдшеркою, а у 2016 році – доєдналась до ЗСУ.
У 2022 році "Мурашка" загинула від російського снаряда, коли надавала допомогу постраждалим в селі Протопопівка на Харківщині.
Читайте також: Як українці (не) пережили 2022-й. Добірка історій