Війна в кіно і за кіно: чи чекати гучних прем'єр цьогоріч?

Перебуваючи на піку інтересу і з боку українців, і з боку міжнародної спільноти, українська кіноіндустрія, водночас, постає перед великим викликом. 26 січня закінчується збір підписів під зверненням кіноспільноти до влади, яке вимагає забрати понад півмільярда гривень у Держкіно та віддати ЗСУ. Бо усунути некомпетентне керівництво та нелегітимну Раду з установи, що розподіляє державне фінансування на виробництво фільмів, поки що не вдалося. 

Війна, економічна криза та криза кадрів, слабкі державні інституції – всі ці чинники видаються неабиякою загрозою розвитку кіноіндустрії. Та попри все це нове українське кіно продовжує виходити в прокат, презентуватись на міжнародних фестивалях, шукати можливості для фінансування в копродукції, тиснути на уряд, вимагаючи прозорого інвестування в розвиток галузі.

Кінооглядач УП.Культура Кирило Троїцький оцінює перспективи українського кіно у 2024 році разом з експертами кіноіндустрії:

• Сергієм Созановським, співзасновником медіагрупи FILM.UA – одного з найбільших кіновиробників і кінодистрибуторів країни;
• Денисом Івановим, співзасновником дистрибутора фестивального та незалежного кіно в Україні "АртхаусТрафік" та продюсера "Носорога" (реж. Олег Сенцов), "Донбассу" (реж. Сергій Лозниця), "Племені" (реж. Мирослав Слабошпицький);
• Анною Мачух, співзасновницею та директоркою Української Кіноакадемії.

Головні премʼєри року

Серед усього різноманіття премʼєр, на які ми очікуємо в 2024 році, можна виділити два основних фокуси: історія та війна, що є закономірною спробою відрефлексувати сьогодення і побачити його витоки в минулому. Зокрема, серед фільмів, що розгортаються на історичному тлі, багато уваги приділяється відносно нещодавній українській історії, як-от у "БожеВільних" Дениса Тарасова про радянську каральну психіатрію 70-х років, "Ти мене любиш?" Тоні Ноябрьової про дорослішання в часи розпаду Радянського Союзу, а також  у нашумілій "Ля Палісіаді" Філіпа Сотниченка про 90-ті роки.

Доповнюють цей історичний фокус байопіки, зокрема "Малевич" Дар’ї Онищенко про видатного українського аванґардиста, а також "Інший Франко" Ігоря Висневського та Віталія Малахова про Петра Франка, сина класика української літератури.

Серед фільмів про сучасну війну можна виділити стрічку "Буча" Станіслава Тіунова (до контроверсії, повʼязаної з яким ми ще повернемося), а також "Лишайся онлайн" Єви Стрєльнікової, знятий в дуже незвичному для українського кінематографу жанрі "screenlife", де події фільму відбуваються переважно на компʼютерному екрані.

Але тема війни не зупиняється суто на кіно "про війну", адже вона проникає навіть в дуже жанрові форми, які традиційно тримаються осторонь від сучасних політичних подій. Так, війна трансформує класичну українську легенду в горорі "Конотопська відьма" режисера Андрія Колесника – такій собі історії помсти російським окупантам від "відьми". Для Колесника "Відьма" стане повнометражним дебютом, а от автор ідеї і сенарист фільму Ярослав Войцешек уже має у своєму доробку роботу над "Сторожовою заставою", "Захаром Беркутом", "Мавкою".

Читайте також: В Україні знімуть фільм жахів "Конотопська відьма" про сучасні події

Якщо відійти від двох згаданих фокусів, то не обділеними значущими премʼєрами видаються також авторське та фестивальне кіно. Зокрема, варто згадати драму Крістіни Тинькевич "Як там Катя?", яка щойно вийшла в прокат. А перед цим взяла нагороди на фестивалі в Локарно та на столичній "Молодості".  

Також, надію подає "Редакція" від режисера (і арт-директора фестивалю Docudays UA) Романа Бондарчука. Прем'єра стрічки відбудеться вже незабаром на 74-му Берлінському міжнародному кінофестивалі у програмі "Форум молодого кіно".

Очікується і вихід "драми з елементами містики" "Демони" Наталки Ворожбит. В цьому фільмі єдину головну роль у житті зіграла Руслана Писанка. Як виявилось, останню.

На обидва фільми робить особливу ставку Денис Іванов, засновник кінокомпанії "Артхаус Трафік", яка продюсує фільми. Про це він говорить у спілкуванні з УП.Культура.

"Демони", однак, будуть не єдиною новинкою від видатної режисерки і драматургині Ворожбит. Паралельно вона працює над кіноадаптацією повісті Ольги Кобилянської "У неділю рано зілля копала". Деталі цього проєкту ексклюзивно для УП.Культура розкрив Сергій Созановський, чия Film.UA займається виробництвом картини:

"Написаний чудовий сценарій, і ми вже запланували цей проєкт як чи один, чи два повних метри, а також восьмисерійний серіал, в якому будуть сцени, зняті спеціально для серіалу і, можливо, деякі нові сюжетні лінії. Ми дуже віримо в те, що цей проєкт відбудеться, адже він подавався і виграв на одному з конкурсів Держкіно (в 2019 році – ред.). Зараз ми намагаємося його оптимізувати й зібрати гроші навіть без урахування можливої держпідтримки. Окрім цього, ми ще думаємо над двома проєктами. Про них поки що рано говорити, але вони так чи інакше теж повʼязані з класикою"

Читайте також: Як пишуть про війну у війну і чому ворога (не) варто зображувати примітивним: розповідають театральні митці

Війна у кіно: поворот у дискусії

Мало який український фільм – чи то комедія, чи горор, чи драма – може нині обходити тему війни. Вона може бути присутня явно – як пряме документування чи реконструкція. Або ж приховано – метафорично чи в історичній перспективі. як показ травматичних досвідів чи рефлексії з питань історії, – але в кожному разі цю тему важко оминути, створюючи сучасне українське кіно.

Водночас, в Українському мистецькому середовищі точаться дискусії, яким саме має бути зображення війни в мистецтві, і в кіно зокрема. Як не перевести трагедію в набір кліше, в кіч, здатний збудити емоції у глядача, не залишаючи місце на рефлексії. Особливо ця дискусія загострилась довкола новин про початок зйомок фільму "Буча". Пристрасті вирували аж настільки, що у вересні 2022 року Українська кіноакадемія опублікувала заяву, що засуджує зйомки ігрових фільмів про війну:

"Тема подій війни Росії проти України потребує максимально делікатного підходу. Зображення трагічних подій в ігрових фільмах у той час, поки триває війна, тягне за собою ризик кон’юнктурного використання трагедії, що ми вважаємо неприйнятним. А проводити зараз у місцях безпосередніх трагічних подій зйомки ігрових фільмів із застосуванням важкої воєнної техніки, піротехніки, із використанням форми російських військових та реконструкцією подій, що містять насилля – це нагадування про події, тим, хто пережив насилля і може відбутись ретравматизація жертв цих подій."

Однак через півтора роки після публікації цієї заяви виконавча директорка Української кіноакадемії Анна Мачух визнає, що це були надто емоційні слова:

"З моєї точки зору, це була занадто емоційна заява від Кіноакадемії, і взагалі занадто емоційна реакція нашої кіноспільноти. Бо потрібно оцінювати по результату. Побачимо "Бучу", коли вона вийде на екран, і вже тоді зможемо давати свої характеристики.

В нас неодноразово під час Одеського кінофестивалю і на інших кіноподіях були обговорення того, яким повинно бути українське кіно і чи повинні бути ігрові фільми про війну. Чи повинні бути комедії? Ніхто не може відповісти, тому що в нас абсолютно унікальний досвід: ми можемо знімати кіно під час повномасштабної війни. Цього не могла робити жодна держава, а ми робимо, тому нам навіть не має з ким порадитися. Коли минулого року під час однієї з частин Одеського кінофестивалю, яку ми проводили в Приштині (Косово), ми говорили з представниками косівської кіноіндустрії про те, коли і як вони почали знімати фільми про війну, відповідь була така: вони їх не знімали, зйомки були вже значно пізніше, коли пройшов певний час після війни.

Звичайно, в перший період повномасштабного вторгнення, особливо наприкінці 2022 року, в нас було дуже критичне ставлення до ігрових фільмів про війну, але воно з часом змінилося, і сьогодні багато з тих, хто критикував початок зйомок фільму "Буча", зараз самі знімають ігрові фільми про війну. Тут питання в тому, як ці фільми будуть зроблені, що там буде показано і наскільки буде проведена робота з військовими консультантами, психологами тощо."

Подібними міркуваннями на запитання про доцільність використання теми війни в кіно поділився і Сергій Созановський, чия кінокомпанія Film.UA співпродюсує фільм "Буча" та займається виробництвом "Конотопської відьми":

"Взагалі-то, це велике філософське питання. Я думаю так: якщо кіно буде чесним, якщо актори зіграють правду, то це безумовно знайде свого глядача. Ми сподіваємося, що та сама "Буча" знята з урахуванням цих принципів. Мені важко сказати, чи вдасться насправді зачепити глядача, але команда фільму намагалася максимально слідувати тому, що відбувалося насправді.

З "Конотопською відьмою" історія дещо інша, бо вона все-таки не заснована на реальних подіях. Це, скоріше, новий жанр, який не дуже часто був в нашому кінематографі – фільм жахів. Він включає один елемент, якого, на наш погляд, зараз дуже не вистачає: оскільки в усіх нас є бажання помститися, яке багато хто з нас реалізувати не може, фільм про наділену містичними силами героїню, що виконує цю помсту, може бути саме тим, що дасть нашому глядачеві проявити свої емоції."

Читайте також: "Нормальні росіяни може й існують, хороших точно нема": засновник "українського Голлівуду" Сергій Созановський

Кіноіндустрія в часи війни

Всі інтерв'ю для цього матеріалу ми записували з експертами до того, як кіноспільнота оприлюднила лист з вимогою відкликати фінансування Держкіно і передати його на ЗСУ. Серед його підписантів – визнані діячі кіно, володарі міжнародних та національних нагород, зокрема і Українська кіноакадемія як організація, і персонально Денис Іванов.

Проте державна фінансова підтримка кінематографії і проблеми з нею пов'язані була у фокусі нашої розмови. Порівняно з попереднім роком, фінансування Держкіно зрозсло майже в 5 разів: зі 136 мільйонів гривень у 2023 році до 589,6 млн гривень. Проте розподіл цього фінансування залишається непрозорим: стратегії Держкіно так і нема, нової Ради замість нелегітимної не призначено.

Водночас Голова Держкіно Марина Кудерчук заявила "Укрінформу" про те, що цьогоріч буде проведений новий конкурс на отримання державної підтримки – вперше з початку повномасштабного вторгнення. Про те, наскільки швидко ми можемо очікувати результатів такої активності ми запитали в Анни Мачух:

"Тут питання в тому, на що саме підуть ці кошти та який буде конкурс. Якщо це буде більше підтримка саме комерційного контенту, то він знімається досить швидко: там можна за пів року і зняти, і зробити пост-продакшн, і вийти в прокат. Якщо ж ми говоримо про фестивальне, авторське кіно, то за один рік це неможливо зробити – в середньому це займає два, три, та більше років."

Однак, якщо говорити саме про фестивальне кіно, то проблема тут полягає не тільки в швидкості виробництва, необхідному для появи нових фільмів, а і в компетентності державних інституцій та Держкіно зокрема. Про це говорить Денис Іванов, засновника компанії "Артхаус Трафік". Він пояснює, чому державна підтримка авторському кіно вкрай необхідна:

"Останній конкурс кінопроектів Держкіно, фактично єдиного українського кінофонду який підтримував кіномистецтво, в 2021 був присвячений більшою мірою телевізійним серіалам і запамʼятався тим, що суддями були "експерти", частину імен яких не знає навіть гугл. У березні 2023 сплив термін повноважень Ради з підтримки кінематографії – керуючого органу Держкіно. Але нового конкурсу і оновлення Ради не відбулося через "військовий стан", що викликало обґрунтовані підозри в узурпації влади і недоброчесності. Декілька разів Держкіно намагалося затвердити в Кабінеті Міністрів Стратегію розвитку кіногалузі, до розробки якої не були залучені основні кіноорганізації – в цій "стратегії", яка так і не була погоджена, також основний фокус був на фінансуванні телепродуктів."

Таким чином, збільшення фінансування Держкіно в 5 разів під час війни, з обґрунтованими підозрами в непрофесійності і недоброчесності керівних органів і експертів, і з фокусом на фінансуванні телепродукту, жодним чином не допомагає розвитку українського авторського кіно.

Незважаючи на проактивність українських продюсерів на міжнародних майданчиках, без частини українського фінансування копродукція із зарубіжними партнерами для проектів ігрового кіно є малоймовірною. Якщо є український режисер, українська тема, але немає жодного фінансування з України – міжнародні продюсери як правило не йдуть в такі проекти."

Своєю чергою, Сергій Созановський, чия FilmUA орієнтується переважно на мейнстрімове, так зване глядацьке кіно, говорить, що галузь поступово стає більш незалежною від державної підтримки:

"Дай Боже, щоб все склалося з фінансуванням та прозорістю конкурсів, але я хочу сказати про те, що держфінансування – це не єдиний спосіб фінансування. Ми от, зокрема, приймали цього року участь в трьох проєктах, де не було держфінансування. Я також знаю деяких колег, які або вже зняли, або дознімають проєкти, в яких теж немає держфінансування. Це не просто, ти маєш себе обмежувати по бюджету, по картинці, по гонорарах, по кількості знімальних днів, але, тим не менш, це все можливо.

Ті, хто знають і люблять кіно та роблять це чесно, знайдуть способи його створити – в цьому я впевнений.  [...] Тому і ми (Film.UA – ред.) навіть в разі відсутності держфінансування не будемо відмовлятися від своїх планів. Практика показує, що це можливо, адже є недержавне фінансування, є закордонні спонсори та приватні інвестиції"

Вихід за кордон

Номінація "20 днів у Маріуполі" на "Оскар", покази і нагороди на міжнародних кінофестивалях, приголомшливий прокатний успіх "Мавки", поява багатьох українських фільмів на Netflix – все це докази того, що 2023 рік став поворотним для виходу українського кіно за кордон. Водночас може скластися враження, що цей вихід продиктований не стільки якісним ривком нашого кіно в останні роки, скільки інтересом до України "з жалю" після початку повномасштабного вторгнення. Наскільки це так (зокрема у випадку з "20 днями у Маріуполі") – ми запитали у Дениса Іванова:

"Насправді до повномасштабного вторгнення українські фільми були присутні майже на всіх знакових міжнародних фестивалях. Це було наслідком державної політики з 2014 року, коли зʼявилися десятки стрічок і дебютували десятки нових авторів, які заявили про себе у світі. Наразі більшість ігрових стрічок, які були показані на міжнародних майданчиках останні два роки - це ті проекти, які були підтримані державою до 2021 року, до фактичного демонтажу відкритих конкурсів і процедур. Тож українське кіно заявило про себе до того, як Україна потрапила в новинні стрічки світу.

Щодо "20 днів в Маріуполі" – думаю тут справа в самому фільмі. Це більш ніж документальне кіно – це неймовірне документальне свідчення і журналістський подвиг. Ця стрічка і в Україні стала найбільш відвідуваним документальним фільмом в кінотеатрах за всі часи. Тож її міжнародний успіх – це не стільки данина конʼюктурі, це щось набагато більше."

Подібні міркування про якість та прибутковість українського кіно висловлює також Сергій Созановський:

"Тут йдеться не тільки про те, що закордонні дистрибʼютори "з жалю" беруть національне кіно і намагаються його прокатувати в кінотеатрах. Ключове питання будь-якого дистрибʼютора – чи заробить він на цьому, чи ні. І закордонні дистрибʼютори побачили, що вони можуть заробляти на національному українському кіно. Так, "Мавка" тут зробила великий крок, але це не єдиний проєкт, який цього року мав прокат у світі: той самий "Довбуш" показав себе непогано, також "Памфір" та "Велика прогулянка".

Того року (2023 – ред.) ближче до кінця ми отримували велику кількість запитів від дистрибʼюторів стосовно того, що в нас є ще. Той самий  Netflix все частіше бере права не тільки на території України, а і на території Східної Європи, і я впевнений, що це тільки початок. В списку перегляду контенту від Netflix українські проєкти посідали місця в районі 12-ї тисячі з близько 18 тисяч проєктів. Чи могли ми собі два роки тому уявити, що наші проєкти візьмуть такі позиції і обійдуть пʼять тисяч інших проєктів? Це означає, що ми на правильному шляху"

На додаток до цього, Сергій також поділився цифрами про фінансовий успіх "Мавки" у світовому прокаті: 

"Якщо вірити сервісу Box Office Mojo, який дає більш-менш правильну оцінку касовим зборам, то "Мавка" зібрала близько 17,8 мільйона доларів. За нашими ж даними, що ми отримуємо від дистрибʼюторів, це близько 21 мільйона. Тому "Мавка" – це, мабуть, найуспішніший незалежний анімаційний реліз 2023 року, якщо не брати до уваги студійні релізи від Disney, Universal Pictures тощо."

Враховуючи і термін виробництва "Мавки" (6 років), і те, що в неї були інвестовані державні гроші (49,5 млн грн чи 26% усього бюджету на виробництво фільму), це є успіхом, частково і Держкіно. Чи зможе воно хоча б почасти повторити цей успіх найближчим часом? 

З іншого боку, ані до виробництва, ані до дистрибуції, ані до промоції номінанта на Оскар "20 днів у Маріуполі" Державна агенція з питань кіно не доклалась. Що унаочнює неповороткість цієї інституції, її невміння працювати із контекстом і на міжнародній арені. І схоже, що 2024 рік стане вирішальним не так для розвитку українського кіно, як саме для Держкіно. Ресурс минулих успіхів для підтримки репутації вичерпано.