Не туристичний табір: викладачка коледжу, яка вступила до Сил оборони, розповіла про життя військової
Ольга працювала викладачкою з туризму, але через війну вступила до лав оборони. Її мотивація – спрямувати власний войовничий дух у боротьбу за перемогу України.
Історію військовослужбовиці розповіли у Національній гвардії.
До 2022 року Ольга навчала студентів торговельно-економічного коледжу туристичної та готельно-ресторанної справи.
Вона розповіла, що до останнього не вірила у те, що Росія наважиться на повномасштабне вторгнення у 21 столітті.
Фото: Національна гвардія |
Проте, коли почала отримувати повідомлення від друзів та родичів з Київщини про напад росіян, зрозуміла, що здійснився найгірший сценарій.
Спершу жінка виїхала за кордон з дітьми на певний час, але повернулась зі стійким бажанням вступити до війська, аби захищати свою країну.
"Десь у глибині душі я завжди хотіла до війська, але діти були маленькі, а служба в армії нечасто залишає багато часу для родини. Тепер же я впевнено вирішила, що буду служити нашій державі в однострої й зі зброєю в руках. Можна назвати це моєю місією.
Я прекрасно розумію, що це не пригода, не туристичний табір. Все це по справжньому. Звісно, що в першу чергу я жінка і мені фізично складно бігати в бронежилеті, з автоматом і каскою, відпрацьовувати певні вправи. Втім, я займалась спортом і долати складнощі вмію. Думаю, що в мене все вийде", – зазначає військовослужбовиця.
Наразі вона ще адаптується до нових реалій військового життя, але зазначає, що труднощі її не лякають.
"Мені поки що нелегко даються армійські вимоги, але я маю дуже велике бажання навчитися й обов’язково навчусь. І до колективу звикну, і до команд, і до бронежилета. Мені колись доводилось стріляти в тирі, але зі справжньою бойовою зброєю все інакше", – каже викладачка з туризму, яка стала військовою.
Вона додає, що Україна неодмінно здобуде перемогу, адже українці вже показали незламний дух та величезний потенціал.
Читайте також: "Бронік на нормальних грудях – це важко". Історії про будні жінок у війську від Лесі Литвинової та Анастасії Леонової