Обережна солідарність зі всіма одразу. Про що розповіла церемонія нагородження 37-ї Премії Європейської кіноакадемії
Щороку Премія Європейської кіноакадемії проводить свої масштабні церемонії нагородження в різних містах Європи. До величезної зали збираються тисячі кінозірок, продюсерів, спонсорів та журналістів на свято кіно. Цьогоріч організатори зупинились на швейцарському місті Люцерн, та влаштували масштабне нагородження у розкішному концертному голі KKL.
За запрошенням Європейської кіноакадемії кінокритикиня Соня Вселюбська особисто побувала на церемонії нагородження, та розповідає про обережність політичних висловлювань та тлі передбачуваних переможців.
Читайте УП.Культура в Telegram i WhatsApp!
В 1989-му році група з сорока митців на чолі з режисером Інгмаром Бергманом заснувала інституцію, яка була спрямована на популяризацію європейського кіно та зберігання його інтересів. Німецький класик Вім Вендерс очолював президентське крісло кіноакадемії з 1996-го по 2020-й.
У 2020-му році на його заміну прийшла польська режисерка Агнешка Голланд, яка пробула на позиції всього чотири роки. Що не дивно, адже згадуючи її останній фільм "Зелений кордон", який буквально створений для того, щоб суворо покритикувати європейське лицемірство, як говорила сама режисерка, не надто пасує оптимістичним настроям інституції.
На зміну їй прийшла Жульєт Бінош. В той час як Вендерс та Голланд є відверто політичними режисерами, які у свій час безпосередньо підвищили рівень національного кінематографа своїм кіно, Бінош є акторкою, яка за свою кар'єру обирала доволі різні проєкти.
Власне, саме вона відкривала церемонію та вийшла на сцену з каменем з острова Інгмара Бергмана. Стискаючи цей камінь в руках, вона нагадала про ідеологію Академії, та сказала, що тримає у своїх руках секрет, такий же унікальний як і кожен фільм в номінації. Ці моменти зворушливості змінились неоднозначними політичними коментарями.
Бінош нагадала публіці очевидне: Європа потонула у війнах, а люди більше "навіть не вибачаються за вбивства". Саме Європейська кіноакадемія, наполягала президентка, може стати символом єднання та підтримки. Поєднувати Бінош вирішила все й одразу, і сказала наступне: "Наше мистецьке об’єднання включає Палестину, Ізраїль, Україну, Росію, Туреччину, Грузію та багато інших країн. Ми тут, щоб ділитися своєю роботою з турботою та повагою". Ось такими компромісними та розмитими фразами запам'ятається політичний настрій цієї церемонії, який суголосно швейцарському нейтралітету був "за все хороше проти всього поганого". Власне, це був єдиний раз коли зі сцени прозвучали слова "Україна" чи "Грузія".
Цим європейським мультикультурним поєднанням, а водночас і хизуванням багатомовністю Швейцарії вирішив зайнятись ведучий церемонії Фернандо Тіберіні. На початку він оголосив, що переможців заохочують казати вступне речення промови своїми рідними мовами. Втім, за цим насправді приховується реклама швейцарського штучного інтелекту, який мав би автоматично перекладати ці промови, проєктуючи текст на головний екран. За іронією долі, ця програма постійно давала збій, наче демонструючи організаторам, наскільки це прагнення до європейської поліфонії є складнішим, ніж вони його уявляють.
Під такими розмитими й дуже обережними політичними натяками розпочалась церемонія. Щоб утримати увагу відвідувачів, які вже почали сумувати, першою вирішили віддати велику нагороду за "Найкращу режисуру". Болгарська акторка Марія Бакалова, яку ми пам'ятаємо за роллю в фільмі "Учень", вийшла нагородити Жака Одіара, режисера фільму "Емілія Перес". Жак Одіар, в чорному смокінгу та капелюсі Nike, вийшов на сцену забрати свою нагороду разом з перекладачкою. Цього вечора на сцену він вийде ще кілька разів, адже "Емілія Перес" врешті забрала купу нагород – за найкращу режисуру, найкращий сценарій, найкращий монтаж, найкращу жіночу роль (Карла Софія Гаскон), та, врешті, найкращий фільм.
Так само очікуваними були нагороди й в інших секціях. Наприклад, найкращий анімаційний фільм отримав "Потік" латвійського режисера Гінтса Зільбалодіса, якому всього 30 років. Ця перемога є обнадійливою, адже це фільм, який йде всупереч гегемонним правилам сучасної анімації. Це антиутопічна бездіалогова історія про кота, який намагається вижити у світовому потопі. Мультик зроблений повністю в Блендері – програмі, що зокрема використовується для анімації відеоігор. Тож його перемога є надихаючим прикладом того, як незвичний анімаційний підхід заохочується індустрією та знаходить неймовірний емоційний відгук у глядачів. Безперечно, "Потік" ми точно побачимо в числі номінантів, якщо не переможців, найближчого "Оскара".
Насправді ж розподілення призів на премії Європейської академії останніми роками є стабільно очевидним. Зазвичай нагороди забирають гучні стрічки з Каннського фестивалю, як це було з "Анатомією падіння" торік чи "Трикутником смутку" у 2022-му. Оскільки цьогоріч дві найбільші нагороди Канн зібрав американський фільм "Анора" та індійський фільм "Все, що ми уявляємо як світло", всю увагу зібрав французький автор.
Під час нагороджень різних номінацій Академія вирішила серйозно зайнятись популяризацією європейського кіно прямо зі сцени. В її прес каталогах часто використовуються слова "навчити" чи "просвітити" – і це закладено в структуру самої церемонії. Перед оголошенням наступного кола номінантів на екрані з'являється сюжетний ролик – ведучий їде до різних мініком'юніті в країні, як от до команди зі спортивної греблі чи місцевого рок-гурту. Вони з великим ентузіазмом обговорюють номінантів разом із ведучим, і тільки після цього починається саме нагородження. Таке прямолінійне просування "кіно в маси" хоч і є ідейним у своєму зберіганні традицій, робить церемонію відчутно довшою та змушує публіку крутитись на своїх стільцях.
Церемонія трішки ожила, коли прийшов час віддати нагороди за найкращий документальний фільм. Оголошувати його на сцену вийшов дехто на ім'я Андрєй Гньот. Він віддзеркалив мої думки, почавши промову зі слів "Ви напевно думаєте, хто це до біса такий". Андрєй розповів, що він – білорус, політично репресований активіст. Він також розповів що Європейська кіноакадемія буквально врятувала його від лап диктатора: підписала лист до міністра юстиції Сербії з проханням не допустити його екстрадиції в Білорусь. Ось так кіноакадемія зробила низку "обережних рухів": не тільки обрала узагальненого спікера для цієї промови, а й розповіла відвідувачам, що інституція взагалі-то має політичну силу.
У цій секції був присутній фільм української режисерки Аліни Максименко "У лімбі", який має суто польський продакшн. Це особистий документальний есей, в якому режисерка фільмує своє перебування в батьківському домі на Київщині на початку вторгнення. І хоча це потужний кінодокумент, який встиг поїздити авторитетними фестивалями Європи, на жаль, у стрічки не було шансів перед "Немає іншої землі" – головним конкурентом всіх документальних фільмів цьогоріч.
Фільм розповідає про те, як ізраїльська армія знищує палестинські поселення в Палестині, на тлі чого зароджується непростий політичний зв'язок ізраїльського журналіста Юваля Абрахама та палестинського активіста Баселя Адри. І хоча їхня перемога в цій категорії була доволі передбачувана, церемонія ще й заспойлерила це: поки ведучий діставав конверт, випадково вивели відеотрансляцію з переможцями на екран.
Хоча Басель та Юваль не приїхали особисто, їхня промова запам'ятається як найпотужніша цього вечора. Нарешті зі сцени прозвучали неприховані й різкі слова про політичну катастрофу, що не наважились вимовити жоден зі спікерів. "Відбувається геноцид проти мого народу", — сказав Басель. Він емоційно звернувся до громади й наголосив, що просто припинити вогонь вже недостатньо, необхідно запровадити нові й термінові рішення. Зал вибухнув оплесками, хтось прокричав "Free Palestine!" І хоча цей момент оживив церемонію та був доволі обнадійливим в контексті того, що такий потужний майданчик використовується для настільки прямих політичних висловлювань, – з української перспективи це виглядає скептично.
Аналогічні слова вже не раз звучали під час минулих церемоній нагородження премією Європейської кіноакадемії. Втім, чи спонукають ці промови до прямих політичних рішень? Ведучі та спонсори красиво розповідають про важливість діяти тут і зараз, але коли кожен рік війни й конфлікти тільки набирають обертів на планеті, що це закликання до дій значить на ділі?
Сьогодні Кіноакадемія вимушена бути політичною інституцією, оскільки це диктує сама реальність. Втім, складається відчуття, що організатори не знають, як спрямувати потужний майданчик у дієве річище, і врешті спотикаються об загальні формування та європейську обережність. Здається, Європейська кіноакадемія знаходиться в кризі, і, сподіваємося, їй вдасться стати сміливішою та корисною для прямих політичних дій.
А допоки Академії вдається тільки святкувати явлення європейського кіно. Зокрема, вшанувати пам'ять тих, кого вже немає серед живих. Так, приємною несподіванкою було побачити на екрані ім'я Леоніда Бурлаки – легендарного оператора Одеської кіностудії та протагоніста документального фільму "Крихка пам'ять", який цьогоріч пішов з життя після тривалої хвороби.
Для загальної публіки найзворушливішим елементом церемонії було нагородження Ізабелли Росселліні за досягнення у світовому кіно. Глядачам показали монтаж її яскравих ролей за її кар'єру. Коли вона вийшла на сцену за нагородою, їй аплодували найбільше за всю церемонію. Під час промови італійська акторка вирішила подякувати няні своїх дітей, без якої вона б не змогла побудувати свою кар'єру.
Не менш радісно публіка сприйняла нагородження Віма Вендерса, який теж отримав нагороду за внесок. Європейський автор видав потужну промову та перший і єдиний зі сцени пожартував про Трампа, сказавши, що допоки американський президент намагається зробити вигляд, що він робить Америку великою знову, у нової президентки Академії є шанс змусити європейське кіно сяяти знов.
Свою промову Вендерс завершив обнадійливо: "Європа зараз у біді… Я закликаю вас подумати, що ви можете зробити для Європи прямо зараз. Їй потрібна кіноспільнота, щоб створювати більш позитивне, більш емоційне бачення континенту, адже багато людей думають про нього як про економічну спільноту, фінансову спільноту, але це спільнота емоційна також. Вона дає нам силу, і саме зараз ми повинні дати їй силу взамін".
