7 проблем, з якими українська освіта входить у 2025 рік

ОНОВЛЕНО 11.01.2025

За минулий рік галузь освіти в Україні пережила чимало трансформацій. Чи були вони успішними? Однозначної відповіді на це питання немає і, можливо, найближчим часом не буде, адже практично до кожного рішення були і є питання.

Далі розповідаємо про основні проблеми в освіті, озвучені посадовцями та освітянами, зокрема у розмовах з "УП. Життя".

Середня освіта

Три питання до "Школи офлайн"

У 2024 році Міністерство освіти і науки заявило про амбітні плани – удвічі скоротити кількість учнів, які навчаються онлайн, – з 600 тисяч до 300. До того ж батьки-переселенці мають перевести дітей до шкіл за місцем фактичного проживання.

Ця ініціатива супроводжується побудовою укриттів, підземних шкіл, закупівлею автобусів, додаткових гаджетів. Однак є кілька основних претензій, які досі лунають у бік МОН та "Школи офлайн".

Перша – в Україні батьки мають право самостійно обирати заклад і формат навчання дитини, а добровільно-примусова вимога про переведення до шкіл за місцем перебування на очне навчання – не зовсім законна. На цьому в інтерв’ю для "УП. Життя" наголошували і колишній освітній омбудсмен Сергій Горбачов, і його наступниця Надія Лещик.

"Якщо в умовах війни і потрібні ці обмеження, то в законний спосіб. В Законі України "Про освіту" зазначається, що батьки мають право вільно обирати заклад освіти, форму навчання і т.д.

Якщо є потреба обмежити дітей: ВПО і тих, хто перебувають за кордоном, то давайте тоді вносити відповідні зміни в закон. Зараз в законі одне, а в наказі МОН інше.

Ця ініціатива запроваджується з 1 вересня 2025 року. Ми розуміємо, що проходження законопроєкту у Верховній Раді доволі довготривалий процес, але є час для того, щоб цю розбіжність владнати", – вважає Надія Лещик.

По-друге, є проблема в організації навчання дітей, які залишаються за кордоном, але зрештою хочуть і планують повернутися в Україну.

"Багато хто незадоволений (політикою "Школа офлайн" – ред.) – і діти, і батьки, які перебувають за кордоном, і діти ВПО та їхні батьки. Багато дітей за кордоном хочуть зберігати зв'язок з Україною, і навчатися не лише за українознавчим компонентом. А з 1 вересня 2025 року ті, хто навчаються за кордоном, матимуть право вивчати лише українську мову, літературу, історію України тощо. Повний цикл предметів за українською програмою не буде доступний", – говорить освітня омбудсменка.

Зрештою, третя проблема, яка виникає на тлі впровадження політики "Школа офлайн" – невизначеність долі вчителів, зокрема з прифронту, які можуть втратити роботу під час такої собі оптимізації мережі шкіл (адже дітей, які навчатимуться в Україні очно, у будь-якому випадку вже буде менше, ніж до повномасштабного вторгнення).

МОН каже, що знайшло вихід – кадровий резерв освітян. У 2023 році Кабмін затвердив постанову про формування кадрового резерву, проте не було інструментів для його впровадження. Невдовзі МОН планує запустити кадровий резерв вчителів для роботи на деокупованих територіях.

Ще у вересні заступник міністра освіти і науки Андрій Сташків окреслив основні принципи роботи кадрового резерву, утім деталі, які дійсно цікавлять вчителів, досі залишаються "за кадром".

"Дивіться, щоб говорити про щось конкретне, треба мати погоджений і ухвалений документ. Зараз пропозиція, яку ми заклали в проєкт змін, передбачає збереження середнього заробітку вчителя.

Який варіант буде остаточним, поговоримо вже тоді, коли його ухвалять", – заявив Сташків у відповідь на запитання про фінансування вчителів, які перебуватимуть у резерві.

Тобто як саме працюватиме кадровий резерв освітян, скільки часу у ньому можна буде перебувати і як розраховуватимуть виплати вчителям, які залишаться без навантаження – досі достеменно невідомо. Крім того, педагоги-чоловіки взагалі можуть кардинально змінити рід професійної діяльності, адже втратять право на відстрочку від мобілізації і жоден кадровий резерв тут не допоможе.

А ще понад 40% вчителів в Україні налаштовані піти з професії до 2030 року.

Станом на 8 січня 2025 року зміни до постанови, які врегулюють роботу кадрового резерву і нададуть відповіді на озвучені вище питання, досі не ухвалені і не оприлюднені, повідомили "УП. Життя" у пресслужбі МОН.

Перевантаження вчителів

Конкурси та олімпіади – ще одна проблема, яка потребує вирішення. Розпорядження, які "спускають" з високих кабінетів директорам шкіл, а ті – вчителям, мають залишитися в минулому. З цією ганебною практикою радянського ґатунку планує поборотися нова освітня омбудсменка.

"Академічна свобода вчителя постійно порушується. Це перше. По-друге, я інколи заходжу на сайти шкіл, і дивуюся: у нас не школи, а якісь культурні організації. Коли ці педагоги ще встигають вчити дітей?

Я б хотіла змінити цю ситуацію, тому що не має бути примусу до цих заходів", – наголосила Надія Лещик у розмові з "УП. Життя".

Низькі зарплати вчителів

Самі педагоги також заявляють, що перевантажені. При цьому рівень заробітної плати, навіть з додатковою щомісячною тисячею гривень, яку обіцяють вчителям у 2025-му, – залишається невисоким.

Цю проблему в Україні можна назвати вічною. Вона підриває престижність професії, знижує мотивацію і бажання як досвідчених, так і молодих педагогів, які лише проходять університетські практики, залишатися у школах, а не шукати кращої долі, наприклад, у репетиторстві чи деінде.

"Зарплата у 7 тисяч гривень не те що не може мотивувати – її не можна називати. Як Волдеморта (негативний персонаж фільмів і книг про Гаррі Поттера – ред.). Її треба приховувати, щоб діти не дізнались.

Бо діти спитають: "Це ви нас так любите, що живете в школі без грошей?" І вчителю доведеться відповідати: або у нього є інший дохід, або…я знаю вчителів, яким дійсно прикольно в школі.

Зарплата має бути гідною, і тоді зросте престижність професії. По-іншому престижність цієї професії не підвищити", – наголосила в інтерв'ю "УП. Життя" Людмила Булигіна, інженерка Фізико-технічного інституту КПІ ім. Сікорського, керівниця секції "Кібербезпека" Київської МАН, яка до вересня 2024 року працювала викладачкою інформатики Політехнічного ліцею.

Чи не найяскравіше перспективи підвищення зарплат описують слова міністра освіти і науки Оксена Лісового.

"Це буде тоді, коли бюджет отримає для початку хоч би вільних 50-60 мільярдів додаткових коштів. Я не буду на камеру озвучувати видатки на оборону, але цих місячних видатків вистачить для того, щоб підняти заробітну плату усім вчителям на рік", – заявив Лісовий наприкінці серпня 2024-го.

Принаймні нинішнє керівництво МОН усвідомлює, що зарплати вчителів – низькі.

"Це дуже болісна проблема. Ми всі розуміємо, що нам дуже важко залучати молодь до викладання в закладах загальносередньої, позашкільної, профтехосвіти тощо.

Ми розуміємо, що означає гідний рівень зарплати, у тому числі і щоб спонукати вчителя до саморозвитку та професійного зростання. Але на сьогодні маємо критичну ситуацію в бюджеті, вона надто складна", – говорив Оксен Лісовий.

Мова у школах

На третьому році повномасштабної війни російська мова у школах досі існує. За даними минулорічного дослідження, кожен третій старшокласник під час перерви розмовляє як українською, так і російською мовами, проте переважає таки остання.

Менше ніж 40% учнів спілкуються виключно українською мовою поза межами школи. Близько 20% – українською і російською порівну. Серед причин послуговування російською, які назвали самі діти, – звичка (33%) та мова спілкування у сім’ї (20%).

Невдовзі учасникам освітнього процесу в Україні можуть офіційно заборонити розмовляти російською на території закладів освіти, зокрема і під час перерв. Наразі відповідний законопроєкт зареєстровано у Верховній Раді.

Утім ця заборона фактично вже існує, зауважує освітня омбудсменка Надія Лещик.

"Ця заборона нікуди й не дівалася, тому що до освітнього процесу належать і уроки, і перерви, і екскурсії, і практика тощо.

У школах є частина вчителів, які відповідають за дітей на перервах. Це теж є частиною освітнього процесу, тому не коректно говорити, що Верховна Рада забороняє. У нас вже є закон про державну мову, який всі мають виконувати.

Спілкування вчителів на всіх перервах, нарадах, педагогічних радах, заходах, під час взаємодії з дітьми має відбуватися лише державною мовою. Тут винятків немає і не може бути", – заявила Лещик.

На важливості не лише освітнього процесу державною, але й цілковитого переходу на українську мову у сім’ях в інтерв’ю "УП. Життя" наголошував і мовний омбудсмен Тарас Кремінь.

"Якщо ми не хочемо, щоб ця війна дісталася нашим дітям, ми повинні розмовляти зі своїми дочками і синами українською мовою. (...)

Я закликаю громадян України бути відповідальними перед загрозами. Це війна за наше життя і майбутнє. Сильнішого контраргументу, яким би можна було переконати громадян України відмовитися від мови країни-агресора в умовах геноциду проти українського народу, я не бачу", – заявив омбудсмен.

Вища освіта

"Вічна" проблема академічної недоброчесності

Сегмент вищої освіти також зазнав змін минулого року. МОН оптимізувало (читати скорочувало) мережу університетів по країні – їх має залишитися не більше 100; запровадило державні гранти для студентів; запустили експериментальний проєкт про наглядові ради в деяких університетах тощо.

Утім, у секторі вищої освіти також є своя "вічна" проблема, яка досі залишається невирішеною – академічна недоброчесність.

Уряд затвердив механізм добровільної відмови від наукового ступеня ще у травні 2023 року, і до сьогодні цією можливістю скористалися лише три людини на всю країну – міністр освіти і науки Оксен Лісовий та голова Комітету ВР з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак. Ще одна людина, за даними "Інтерфакс-Україна", відмовилася від ступеня у 2024 році. 

При цьому з того ж травня 2023 року у багатьох людей виявляли плагіат. Серед них, зокрема, ректор Національного університету "Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка" Володимир Онищенко, директор Інституту модернізації змісту освіти МОН Євген Баженков, ексміністр освіти і науки Сергій Шкарлет, у дисертації якого НАЗЯВО остаточно підтвердило плагіат, доцент кафедри української філософії та культури КНУ імені Тараса Шевченка, кандидат філософських наук Василь Семикрас тощо. Цей перелік не вичерпний, однак ніхто із зазначених осіб не відмовився від ступеня.

Попри те, що крок у боротьбі з академнедоброчесністю як явищем все-таки зроблено (ВР ухвалила законопроєкт про посилення відповідальності), механізм добровільної відмови не працює. Ба більше, досі не визначено, як особи, які були позбавлені або добровільно відмовилися від звання, мають компенсувати держбюджету витрати на багаторічні доплати за науковий ступінь.

"Дивіться, юридичного механізму (повернення доплат – ред.) немає. Плюс – закон не матиме зворотної сили. Коли буде юридичний механізм, ми будемо вживати заходів.

Сьогодні ми пропонуємо можливість (відмовитися від ступеня – ред.) для тих людей, які розуміють, що у них є проблема з доброчесністю і вони хочуть вийти з цього статусу. Добровільно, самостійно і чесно.

Користуються цим люди? Тут питання. Я думаю, коли ми виведемо принципи культури академічної доброчесності на належний рівень, багато хто використає цю можливість", – заявив міністр Оксен Лісовий в інтерв’ю "УП. Життя" ще у березні 2024-го.

Коментуючи проблему академічної недоброчесності в Україні, Юлія Безвершенко – в минулому українська вчена у галузі теоретичної фізики, а тепер співробітниця Національній академії наук США – наголосила на важливості невідворотності наслідків – наприклад, за плагіат.

За її словами, у західному світі є приклади, коли поважні люди з неймовірною кар'єрою йдуть з високих посад, тому що з'явилася лише підозра на плагіат, або порушення наукової етики. Вони усвідомлюють, що не можуть більше сприйматись як лідери у своїх організаціях та шкодитимуть їхній репутації, каже вона. В Україні досі панує дещо інший культурний контекст.

"Що робити з людьми, які вже захистили куплені або сфальсифіковані дисертації? Це питання тієї ж категорії, як і про людей, які вкрали чи отримали незаконно свої ресурси. Є підхід нульової толерантності. Є підхід амністії з подальшим виправленням поведінки.

Я вважаю, що тут найважливіше, аби змінилася поведінка на великому масштабі. Чи будуть діяти інакше інші, якщо ті 10 чи 50 людей, викритих у недоброчесності, будуть позбавлені наукових ступенів, понесуть репутаційні та економічні втрати? Я не впевнена.

Але коли не судять зовсім, то ще гірше, бо тоді є відчуття повної безкарності", – вважає Юлія Безвершенко.

Перелік окреслених вище проблем в освіті не вичерпний, але більш конкретні кроки для вирішення саме цих – потрібні "на вчора".

Діана Кречетова, Українська правда. Життя