"Еммі-2020": неполіткоректні "Спадкоємці", ідеологічні "Хранителі" та безпрецедентне преміювання

В Сполучених Штатах Америки відбулася друга після "Оскару" найбільша кінематографічна подія року, і центральна в царині телевиробництва – "Еммі".

Так само як "Золота Дзиґа" в Києві, "Еммі" в Лос-Анджелесі проходила в он-лайн режимі, зумовленого, зрозуміло, пандемією COVID-19.

Але відсутність залу, публіки і вручення премій на сцені, як це не дивно, дали можливість організаторам зробити ледь не краще, і точно максимально кінематографічне шоу за 71 рік існування нагороди.

Обіграна заборона зустрічатися групами, розкидала номінантів ледь всією Америкою – хтось був удома в колі сім’ї, хтось в ресторані з вечерею і шампанським, а хтось на фотографії з моря в блаженній самоті.

Актору і режисеру Джейсону Судейкісу ("Тед Лассо"), який виголошував номінантів у номінації "кращий комедійний серіал", робили тест на коронавірус.

А актриса та продюсерка Дженніфер Еністон ("Ранкове шоу"), після зачитування номінантів на "кращу актрису в комедійному серіалі", гасила з вогнегасника лист з лауреаткою, котрий ведучий, Джіммі Кіммел, намагався "обробити" вогнем, в такий екстремальний спосіб знищуючи ймовірний вірус. Смішно.

Призи теж вручали актуалізовано і театралізовано, мов на химерному карнавалі: тим, хто таки наважився завітати до ресторану в близькому сусідстві до місця трансляції, статуетки підносили працівники Американської телевізійної академії в костюмах хімічного-радіаційного захисту...

Принагідно можна згадати, як героїня радянського фільму "Через терні до зірок", споглядаючи людей в костюмах хім-захисту, охарактеризувала побачене "зловісною красою".

Втім, сценічні викрутаси "Еммі" з їх влучною іронічністю на тему, остогидлу в своєму щоденному втіленні за останні півроку, стояли на другому місці після головної інтриги, зумовленої, очевидячки, нещодавнім скандалом щодо ультимативної пропозиції іншої Американської академії, кінематографічних мистецтв і наук.

Проект правил, яким має бути фільм, що хоче отримати номінацію на премію "Оскар" за "найкращий фільм", оприлюднений 9 вересня, викликав бурхливу реакцію по всьому світу, і не тільки кіношників.

А все через стандарти з приписом "фільм мусить мати..." – "представників недостатньо представленої расової, етнічної чи гендерної групи", маючи на увазі "жінок, етнічних представників чи представників раси (окрім європеоїдної), ЛГБТ-спільноти або людей з інвалідністю".

Попри те, що "оскарівський" "проект правил" запланований до введення у дію 2024 року, "Еммі", здається, реалізували його вже зараз.

І зі значно більшими квотами за 30%, пропонованими на "Оскар".

Наприклад, в номінації "найкращий актор в комедійному серіалі" 3 з 8 номінантів були афроамериканцями, і 1 – араб, а в номінації "найкраща актриса в міні-серіалі чи фільмі" з 5 номінанток 3 були афроамериканками і 1 ізраїльтянка.

В цій номінації лауреаткою стала теж афроамериканка, чарівна Реджина Кінг за свою роль в серіальній екранізації коміксів "Хранителі" (від каналу НВО, абсолютного тріумфатора на цьогорічній "Еммі").

Сам серіал теж грав на ідеологічному і політизованому полі, розказуючи про расизм і революцію, дуже подібну до піднятої на котурни війни з рабством. І він же став переможцем як "найкращий міні-серіал".

Власне, таке преміювання саме по собі скандальне, й інакше, ніж ідеологічним, на жаль, назване бути не може. Адже кожен з інших номінантів, маючи в основі не менш гострий політичний, етнічний чи статевий меседж, був сильнішим за "Хранителів".

"Усюди жевріють пожежі" (Little Fires Everywhere) від Hulu, "Місіс Америка" (Mrs. America) від FX, "Неймовірне" (Unbelievable) і "Неортодоксальна" (Unorthodox) обидва від Netflix. Серйозні, актуальні, пристрасні про конфлікти між чоловіками і жінками, між чорними і білими, правими і лівими, вони справді були гідними номінацій і призів. Але дали не їм, а тому, хто активно розмахував расовим прапором, і при цьому був гірший...

Саме зараз в США розігрується карта расизму, як би це гидко не звучало, і гра має великі ставки, торкаючись зміни президента, конституції і ледь не устрою країни.

На щастя, не всі номінанти і лауреати були залучені в ці галасливі та амбівалентні ігри, далекі від мистецтва.

"Спадкоємці" від НВО, переможець в номінації "найкращий драматичний серіал", тому чітке і добре підтвердження.

Відвертий і цілковито неполіткоректний, він є ядучим шаржом на сучасний бізнес, і сімейний зокрема. Шекспірівський за своєю формою і суттю, він навіть текст має настільки ж вражаючий і прицільний, немов постріл зі снайперської гвинтівки.

Такі ж і актори – талановиті виконавці монстрів брудних маніпуляцій. Їм би за ансамбль дати приз. Але за третій сезон серед "драматичних серіалів" преміювали тільки Джеремі Стронга. Браво йому!

Найкращою драматичною актрисою стала Зендая, 24-річна виконавиця 16-річної героїні в "Ейфорії", так само від НВО.

Серіал продовжує тренд останніх років, власне, запроваджений НВО ще в 2000-х, починаючи з "Риму", де все не просто скандальне, а воно натуралістичне, з відвертим сексом, вживанням наркотиків та застосуванням обсценної лексики.

Сучасна, "втрачена" американська молодь, позбавлена адекватного розуміння жахів минулого, сита в своєму історичному вакуумі і ласа до ліворадикальних ідей, в "Ейфорії" пускається берега, і Зендая це блискуче і болюче показала, своєю екзальтацією переступаючи на інший рівень акторської гри, де точно вже нема нічого спільного від "Людини павука", за рахунок якого вона засвітилась.

Цікаво, що актриса Джулія Гарнер, граючи Рут Ленгмор в серіалі "Озарк" від Netflix, дуже навіть суголосна в поведінці героїні Зендаї – вона така ж нестримна на язик і така ж безбашенна.

Втім, її героїня більш свідома, більш цільна як особистість, попри те, що її світ кілька разів розвалювався перед нею на очах, і вона навіть брала активну участь в його розвалі, але все ж спромоглася його відбудувати, бо мала ціль.

Її рельєфна і колюча роль була премійована в номінації "найкраща другопланова актриса в драматичному серіалі".

З серйозним підходом до теми, без популізму і загравання з сучасною вседозволеністю, лицемірно сплутаною з демократією, зроблений і серіал "Я знаю, що це правда" (I Know This Much Is True) (знову НВО).

За виконання головної ролі в номінації "найкращий актор в міні-серіалі чи фільмі" "Еммі" отримав Марк Раффало, що було очевидно ще у січні, коли серіал і вийшов.

Ймовірно, це безпрецедентне преміювання, бо актор отримав приз за дві ролі одночасно, одночасно ж їх і граючи. Його герої – брати-близнюки, для з’єднання яких в одному кадрі використовувалася комп’ютерна графіка, а сам Марк, аби глядачеві відрізнити одного персонажа від іншого, скинув 7 кг, поголився і підстригся.

Історія братів – це непопулярна історія з класу нижчого за середній, на непопулярну інклюзивну тему, дражливу тему іммігрантів, сексизму і загалом справедливості в американському суспільстві.

З цим і так глядач ледь міг дати собі раду винести психологічну ношу сюжету, але творці підкинули ще одне, особисту драму героя, давно і страшно понівеченого посттравматичним синдромом після смерті дитини.

Здавалося б – непідйомна вага. Але як допомагає глядачеві сам актор, притягуючи до себе невідривний і вдячний погляд і, як Христос, пропонуючи розділити з ним хліб скорботи.

Скуштувати його стає втішно і навіть радісно, таким логічним і життєдайним є фінал, наповнений змістом, усвідомленою печаллю і потужною надією на добре продовження.

Раффало зробив подарунок цією роллю. Певно, "Золотий глобус" наступного року теж за неї йому світить.

Фактично, "Еммі-2020" згаданими серіалами і вирізняється з поміж попередніх років.

Звісно, їх ідеологічна складова – магніт для обговорення і бомба в політичному середовищі Америки. Та рівень більшості з премійованих серіалів, і навіть з номінованих, означає значно більше, принаймні для кіно як мистецтва.

Чим швидше плине час, чим більше він наелектризований від зіткнення людських інтересів та протирічь, тим напруженішим, відвертішим – дзеркально подібним – стає кіно. "Еммі" як лакмусовий папірець це продемонстрував.