Як українці (не) пережили 2022-й. Добірка історій

2022-й рік – рік неймовірних історій різних людей.

Піднімаючи келихи у мирному 2021-му за прийдешній 2022-й, більшість з нас навіть не підозрювала, які випробування він нам несе.

Протягом дуже тяжкого 2022-го року "Українська правда. Життя" збирала історії людей, долі яких змінила війна.

Ми писали про військових, волонтерів, лікарів. Про людей, які понесли важкі втрати і які намагалися вижити в нелюдських умовах.

Однак найважчим було для наших журналістів писати про тих, кого вже ніколи не буде з нами. Дуже прикро, що велика кількість цікавих і яскравих людей стали героями наших публікацій лише після трагічної загибелі.

Діти, яких вбили росіяни

За офіційними даними на 28 грудня 2022 року в Україні було вбито 450 дітей.

Смерті дітей є найбільш шокуючими, вони – найбеззахисніші, і дорослі мають їх захищати і забезпечувати їм безпечне життя.

На початку березня 2022-го року російські окупанти вбили сестру і брата 9-річну Алісу, 18-річного Микиту, їхню маму Тетяну і двох собак.

Родина намагалася виїхати з Ірпеня і потрапила під мінометний обстріл. Зі всієї сім’ї лишився один батько, який дізнався про загибель рідних із соцмереж. Історія цього чоловіка, який втратив найдорожче, однак продовжує жити і допомагати іншим, дуже вражає.

Вже у квітні на Київщині знайшли мертвим 4-річного Сашка, якого розшукували з середини березня. Місцеві жителі вирішили евакуювати дітей та жінок човнами у напрямку села Ровжи. 10 березня два човни мали перетнути Київське море, але один із них перекинувся. У цьому човні був Сашко.

На Київщині знайшли мертвим 4-річного Сашка

Нікого не залишила байдужою загибель 4-річної Лізи з Вінниці, яка йшла з мамою до логопеда, коли їх накрило вибуховою хвилею.

Нікого не залишила байдужою загибель 4-річної Лізи

8-річна Маргарита Гапоненко з Харківщини загинула на подвір’ї дому. Вона читала книжку, коли почався артобстріл.

Через російську ракету, яка влучила у пологовий будинок у Вільнянську Запорізької області, загинув 2-денний хлопчик, якого викинуло з ліжечка.

Родичі 1,5-місячного Тимофія з Кривого Рога до останнього вірили, що він живий. Однак тіло блакитноокого хлопчика дістали з-під руїн будинку, куди поцілила російська ракета. Він загинув разом з мамою і татом.

Жертвами війни ставали і ненароджені діти та їхні майбутні батьки.

17 жовтня у будинку у Києві на вулиці Жилянській, куди потрапив ворожий дрон, загинуло подружжя – Богдан та Вікторія, яка була на 6-му місяці вагітності.

У Дніпрі під час ракетної атаки загинула вагітна 25-річна Інна Оданець. Російська ракета влучила в АЗС, де перебувала Інна з чоловіком Максимом.

Міла та Богдан жили на 4 поверсі будинку в Одесі, в який влучила ракета окупантів 23 квітня. Чоловік і жінка загинули. Напередодні трагедії Міла повідомила подрузі звістку про те, що стане мамою.

Ті, хто ніколи не будуть з нами

Після кожного ворожого обстрілу ми дізнавалися про людей, які б могли жити на світі багато років, радіти сонцю та робити корисні справи, однак їх вбила Росія.

Напередодні 2023-го року ми згадуємо тих, хто вже ніколи не буде з нами, чия смерть завжди буде нагадувати нам про злочини тих, хто прийшов на нашу землю вбивати.

Наприкінці року ми згадуємо тих, хто вже ніколи не зустрінеться з рідними і друзями за святковим столом і на загадає бажань на наступний рік.

26 червня після обстрілу житлового будинку у Києві загинув 37-річний Олексій Нікітін, а його дружину Катерину та дочку Женю рятувальники витягли з-під завалів.

Олексій Нікітін

У селищі Архангельському на Херсонщині, яке перебувало під російською окупацією, вбили подружжя фермерів Павленків. Чоловіка застрелили у власному підвалі. Ймовірно, він прикривав тілом дружину.

На початку війни на Луганщині вбили волонтера і проукраїнського активіста Олександра Кононенка, який пересувався на інвалідному візку. Його розстріляли у власному будинку.

Олександр Кононенко

Історія викрадання та загибелі дитячого письменника з Ізюма Володимира Вакуленка – одна з найтрагінчіших історій війни.

На російсько-українській війні загинули медики, які рятували хворих та поранених.

Росіяни катували і винищували цілі родини у Бучі, в Ізюмі, Лимані, на Запоріжжі і Одещині.

Назавжди закарбувалася у пам’яті трагедія краматорського вокзалу, де загинули люди, які хотіли евакуюватися із зони бойових дій.

Історії військових

За героїчними образами військових заховані звичайні люди, яким також буває страшно.

Історії про війну, яка взята не з кіно, а з життя, про побутові труднощі на фронті, розповідали нам кулеметники і зв’язківці. Що є найважчим на війні? До чого було звикнути найскладніше? Яка вона – війна – очима людей, які були представниками мирних професій?

Військовий Сергій Фіщук

Люди, які ще вчора займалися мирними справами, пішли на фронт. Ми розповідали про актора Павла Алдошина, який став військовим, і сомельє Анастасію Леонову, яка стала парамедикинею.

Анастасія Леонова

Про те, як бути на війні снайперкою, розповідала Олена Білозерська, а 20-річний боєць одного з підрозділів сил спеціальних операцій "Азова" Трак – про свій досвід, втрату друзів та плани на мирний час.

У військового Євгена Миронова з красномовним позивним "Син" – неймовірна історія про те, як війна розділила родину: батько Євгена воював на боці росіян.

Євген Миронов

Журналістка з Харкова Маргарита Рівчаченко доєдналася до територіальної оборони Києва і почала допомагати армії.

Утім, на війні попри все є місце і для кохання. Історії про любов та одруження на війні прийдуться до душі тим, хто шукає позитив навіть в такі страшні часи.

Історії волонтерів, які тримають тил

Бойові будні України важко уявити без волонтерів, які допомагають військовим і цивільним, а також рятують тварин.

Лікарка Оксана Мироненко у Бучі втратила матір, однак знайшла у собі сили, щоб допомагати іншим. Вона опікувалася маломобільними переселенцями, яких евакуювали на захід України.

Оксана Мироненко

Волонтерки, які переганяють на фронт автівки, розповіли про свій досвід та про те, як буває непросто проводити за кермом багато годин.

Не залишить байдужою і історія багатодітної матері з Черкащини, яка збирала кошти на машину для чоловіка-військового.

Історії українців, які вивозили з-під обстрілів тварин або піклувалися про них, ризикуючи життя, також викликають захоплення.

Анастасія Тиха вивезла з Ірпеня під обстрілами 15 собак, зокрема з інвалідністю.

Анастасія Тиха

Актор Олексій Суровцев діставав котів з розбомблених будинків та квартир.

Олексій Суровцев

Засновниця притулку для собак у Гостомелі 78-річна Ася Серпинська пережила окупацію і не покинула тварин. Родина у селі Горенка, що на Київщині, Вероніка та Валерій Петричковичі перетворили власний будинок на справжній притулок для покинутих під час війни тварин.

Історії людей, які в полоні

22-річна поліцейська Мар'яна Чечелюк з Маріуполя ще досі знаходиться у російському полоні. Історію дівчини розповіли її родичі, які сподіваються, що вона скоро повернеться додому.

У полоні перебуває і 18-річний Микита з позивним "Живчик", про якого розповіла матір.

"Живчик"

За долею вагітної Мар’яни Мамонової, яка повернулася в Україну на 9 місяці, стежила майже вся країна. На щастя, дочка Мар’яни народилася вже вдома.

Марія Мамонова

Окрім військових, у полоні перебувають і цивільні люди. Ми розповідали історії лікаря Сергія Грабовського та водіїв, які евакуювали людей з Маріуполя і потрапили у біду.

Сергій Грабовський

Ті, хто щодня рятують життя

У 2022-му році на "УП. Життя" виходило безліч історій про українських медиків, які рятували людей, ризикуючи власним життям.

Травматолог з Запоріжжя волонтерив у військовому госпіталі і рятував поранених. Бойова медикиня Руслана стягувала з машин мертвих бійців, щоб допомогти живим.

Операція пораненому

Ми розповідали про те, як лікарі "швидкої" рятували людей з "Азовсталі" і як працювала екстрена допомога у Маріуполі.

Лікарка Альбіна Жаркова працювала у евакуаційних потягах і поділилася тим, що їй довелося пережити .

Альбіна Жаркова

Рятувальник Валентин Дробот, який брав участь у ліквідації пожеж внаслідок обстрілів, розповів про свою непросту роботу та про те, чим пахне "руський мир".

Люди, які вижили попри все

Історії людей, які вижили у Маріуполі, Бучі та Ірпені, було дуже складно писати. Здавалося, проти них було все. Вони бачили смерть і, навіть самі не сподівалися, що виберуться з пекла.

Студент з Маріуполя Марко провів кілька тижнів у гуртожитку в охопленому війною місті і вибрався через російські блокпости.

8-річний хлопчик Єгор прославився тим, що вів у Маріуполі щоденник, дідусь хлопчика загинув, а він та його сестра і мама отримали поранення.

Дитячий ортопед-травматолог з Маріуполя Леонід Безкровний надавав допомогу пораненим і хворим у місцевій лікарні під обстрілами. 63-річний чоловік отримав поранення біля свого дому, внаслідок чого втратив ногу.

Працівник маріупольського металургійного комбінату Олександр Лукашов втратив око, а на його обличчі залишився величезний шрам. Дружину він витягнув з-під завалів уже мертвою. Чоловік проїхав через Росію, аби попасти до дочки у Грецію.

Олександр Лукашов

Героям публікації "Сафарі на людей: 5 історій тих, хто вижив в Ірпені і Бучі", пощастило: вони живі, але пережили справжнє пекло.

Ми розповідали історії тих, хто пройшов (не пройшов) російські фільтраційні табори.

Також ми публікували історії кількох із тисяч пацієнтів, що були змушені виїхати на захід країни.

Історії біженців, які тікали від війни

У перші дні війни дуже багато українців були вимушені покинути свої оселі.

Ми писали про те, що відбувалося у ті часи на залізничному вокзалі Львова і як живуть біженці у модульних містечках.

Історії з евакуаційних автобусів вражали моторошними деталями.

Чимало наших співвітчизників стали вимушеними переселенцями за кордон. За рік ми написали багато історій їхньої адаптації, пошуку роботи та пристосування до нових реалій.

Сподіваємося, що у 2023-му році "Українська правда. Життя" розповість нові історії про українську перемогу і власне про життя, яке перемагає смерть і війну.

Читайте також: Як врятувати психіку і стосунки під час війни: важливі психологічні тексти 2022 року